Читать онлайн книгу "Людиною він був"

Людиною вiн був
Джеффрi Арчер


БестХронiки Клiфтона #7
«Людиною вiн був» (2016) – сьома, заключна, книга серii «Хронiки Клiфтона», сiмейноi саги, в основу якоi покладено iсторiю трiумфiв i поразок кiлькох поколiнь родини Беррiнгтонiв-Клiфтонiв. У цьому романi вiдображено подii 1978–1992 рокiв.

Гаррi Клiфтон, вiдомий письменник, президент англiйського ПЕН-клубу, був удостоений лицарського звання. Його дружина Емма, яка багато рокiв працювала головою правлiння «Судноплавноi компанii Беррiнгтонiв», цiлковито поринула у полiтику, здобуваючи мiсця в парламентi для Маргарет Тетчер та ii прихильникiв. І пiсля перемоги торi на виборах Емму призначили заступницею мiнiстра охорони здоров’я, а потiм – i мiнiстром. Та ii брат, Джайлз Беррiнгтон, як представник Лейбористськоi партii, опинився по iнший бiк барикад, ставши затятим опонентом сестри. Однак несподiвана хвороба Емми враз змiнила звичний плин життя родини Беррiнгтонiв-Клiфтонiв…






Джеффрi Арчер

Людиною вiн був


This was a man Copyright © 2016 by Jeffrey Archer

© Є. М. Тарнавський, переклад украiнською, 2021

© М. С. Мендор, художне оформлення, 2021

© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2019


* * *











Моiй першiй онучцi

Цим людям я дуже вдячний за iхнi безцiннi поради та допомогу:

Саймону Бейнбриджу, серу Вiну Бiшоффу,

серу Вiктору Бленку, доктору Гаррi Бранджесу,

професоровi Сьюзен Колiнз, Ейлiн Купер,

вельмишановному лорду Флаверу,

члену Таемноi ради, превелебному Кенону Майклу Гемплу,

професору Роджеру Кiрбi, Елiсон Прайс, Кетрiн Рiчардс,

Мерi Робертс, Сьюзен Вотт, Пiтеру Воттсу i Девiду Вiдену




Пролог

1978


Емма завжди приглядалася уважнiше до кожного корабля, що вивiшував канадський прапор на своiй кормi. Потiм вона перевiряла назву на корпусi, перш нiж ритм ii серця мiг нормалiзуватися.

Коли вона зробила це знову, серце забилося майже вдвiчi частiше, а ноги в неi майже пiдiгнулися. Вона ще раз перевiрила: цiеi назви не забуде нiколи. Жiнка стояла й спостерiгала за двома маленькими буксирами, що ковзали лиманом, чорний дим валив iз iхнiх рур, коли вони тягнули старий iржавий вантажний корабель до кiнцевого пункту призначення.

Вона змiнила керунок, але на шляху до утилiзацii не могла не замислитися про можливi наслiдки спроби з’ясувати правду пiсля всiх цих рокiв. Мабуть, було б розумнiше просто повернутися до свого кабiнету, а не ворушити минуле… далеке минуле.

Але Емма не повернулася назад i, дiйшовши до дворища, покрокувала прямо до кабiнету головного бригадира, нiби вона просто проводила свiй звичний ранковий обхiд. Зайшла у залiзничний вагончик i з полегшенням виявила, що Френка там немае, лише секретарка мордувала друкарську машинку. Та зупинилася, побачивши голову правлiння:

– Боюся, пана Гiбсона зараз немае, панi Клiфтон. Пiти пошукати його?

– Нi, в цьому немае потреби, – заспокоiла ii Емма.

Вона поглянула на велику таблицю бронювань на стiнi – лише для того, щоб пiдтвердити своi найгiршi страхи. Корабель «Кленовий листок» запланований на утилiзацiю, роботи мають розпочатися у вiвторок цього тижня. Принаймнi це давало iй трохи часу, щоб вирiшити, попередити Гаррi чи, як Нельсон, заплющити очi. Але якщо Гаррi дiзнаеться, що «Кленовий листок» вiдправили на кладовище для кораблiв, i запитае, чи знала вона про це, дружина не зможе йому збрехати.

– Я впевнений, що пан Гiбсон повернеться за кiлька хвилин, панi Клiфтон.

– Не хвилюйтесь, це неважливо. Але попросiть його зайти до мене, коли вiн наступного разу проходитиме повз мiй кабiнет.

– Чи можу я йому сказати, про що йдеться?

– Вiн знатиме.


* * *

Карiн дивилася на сiльську мiсцевiсть, що проносилася за вiкном, поки потяг продовжував шлях до Труро. Але ii думки перебували зовсiм в iншому мiсцi, коли вона намагалася змиритися зi смертю баронеси.

Вона не була на зв’язку iз Синтiею Форбс-Ватсон уже кiлька мiсяцiв, i MI-6 не робила жодноi спроби замiнити Карiн керiвника. Чи вони втратили до неi iнтерес? Синтiя не давала iй нiчого важливого для передавання Пенгеллi вже деякий час, i iхнi зустрiчi у чайнiй кiмнатi ставали дедалi рiдшими.

Пенгеллi натякнув, що незабаром очiкуе повернення до Москви. Вона нiяк не могла дочекатися. Карiн остогидло дурити Джайлза, единого чоловiка, якого вона будь-коли кохала, i iй набридло iздити до Корнуолла пiд приводом вiдвiдин батька. Пенгеллi був iй не батьком, а вiтчимом. Вона його ненавидiла. І молилася, щоб ii мати не вийшла за нього замiж. Але коли ii мати стала панi Пенгеллi, Карiн швидко збагнула, що може використати дрiбного партiйного чиновника, щоб утекти вiд режиму, який вона зневажала навiть бiльше, нiж зневажала його самого, якщо це взагалi було можливо. А потiм вона зустрiла Джайлза Беррiнгтона, котрий реалiзував ii мрii, покохавши ii.

Карiн ненавидiла себе за те, що не могла повiдомити Джайлзу справжню причину, чому вона так часто пила чай у Палатi лордiв iз баронесою. Тепер, коли Синтiя померла, iй бiльше не доведеться брехати. Але коли Джайлз дiзнаеться правду, чи повiрить, що вона рятувалася вiд тиранii Схiдного Берлiна лише тому, що хотiла бути з ним? Чи брехала вона колись так часто?

Коли потяг заiхав до Труро, вона молилася, щоб це було востанне.


* * *

– Скiльки рокiв ви працюете в компанii, Френку? – поцiкавилася Емма.

– Майже сорок, мем. Служив вашому батьковi, а до нього – дiдусевi.

– Отже, ви чули iсторiю про «Кленовий листок»?

– Це було до мене, мем, але у нас усi знайомi з цiею iсторiею, хоча мало хто про неi коли-небудь згадуе.

– Зробiть менi послугу, Френку. Чи не могли б ви зiбрати невеличкий гурт чоловiкiв, яким можна довiряти?

– У мене е двое рiдних i ще двоюрiдний брат, якi не працювали нi на кого iншого, окрiм Беррiнгтонiв.

– Їм доведеться прийти в недiлю, коли пiдприемство не працюватиме. Я оплачу iм подвiйний тариф готiвкою, а за дванадцять мiсяцiв вони отримають заохочувальний бонус на таку ж суму, але лише якщо вони не виявлять там нiчого надзвичайного того дня.

– Дуже щедро, мем, – визнав Френк, торкаючись козирка кашкета.

– Коли вони зможуть розпочати?

– Наступноi недiлi по обiдi. Буде зачинено до вiвторка, у понедiлок – свято, вихiднi.

– Ви второпали, якщо не запитуете, чого саме я хочу, аби ви зробили?

– Я все розумiю, мем. Але якщо ми знайдемо те, що ви шукаете у подвiйному днi, що тодi?

– Я прошу лише поховати останки Артура Клiфтона за християнським звичаем.

– А якщо ми нiчого не знайдемо?

– Тодi це буде таемниця, яку ми п’ятеро заберемо до могили.


* * *

Вiтчим Карiн вiдчинив вхiднi дверi й зустрiв ii незвично теплою посмiшкою.

– У мене е кiлька хороших новин, якими хочу подiлитися, – сказав вiн, коли гостя зайшла до будинку. – Але це може й зачекати.

«Чи можливо, – подумала Карiн, – щоб цей жах нарештi закiнчився?»

Потiм вона помiтила примiрник газети «Таймс», що лежав на кухонному столику, розгорнутий на сторiнцi некрологiв. Жiнка побачила знайому свiтлину баронеси Форбс-Ватсон i гадала, це проста випадковiсть чи вiн зумисне залишив ii на виднотi, аби спровокувати.

За кавою вони не обговорювали нiчого суттевого, але Карiн навряд чи могла не помiтити три валiзи, що стояли бiля дверей i, здавалося, вiщували про неминучий вiд’iзд. Однак вона хвилювалася дедалi дужче, позаяк Пенгеллi залишався занадто безтурботним i привiтним, як на свiй характер. Усе дуже нагадувало старий армiйський дембель.

– Нам час поговорити про серйознiшi справи, – нарештi сказав вiн, приклавши палець до губ.

Вийшов у коридор i зняв важкого плаща з кiлочка бiля дверей. Карiн подумала про те, щоб утекти, але якщо вона це зробить, а все, що вiн намiрявся iй сказати, це лише те, що повертаеться до Москви, ii прикриття зiйде нанiвець. Вiн допомiг iй одягнути плаща й супроводжував надвiр.

Карiн здивувалася, коли чоловiк мiцно стиснув ii руку i ледь не потягнув пустельною вулицею. Зазвичай це вона брала його пiд лiкоть, щоб будь-хто з незнайомцiв мiг припустити, що вони – батько та донька на прогулянцi, але не сьогоднi. Вона вирiшила: якщо вони натраплять на когось, навiть на старого полковника, вона зупиниться й заговорить iз ним, бо знала, що Пенгеллi не наважиться ризикувати, якщо там буде свiдок.

Пенгеллi продовжив свое веселе базiкання. Це було настiльки нетипово, що Карiн перелякалася ще дужче, ii погляд насторожено кидався навсiбiч, але, схоже, нiхто не хотiв пройтися цього похмурого сiрого дня.

Дiйшовши до узлiсся, Пенгеллi, як завжди, озирнувся, щоб перевiрити, чи за ними нiхто не йде. Якби когось виявив, вони б повернулися до котеджу. Але не сьогоднi.

Хоча була майже четверта година, вже починало сутенiти й щохвилини ставало все темнiше. Чоловiк iще мiцнiше схопив жiнку за руку, коли вони зiйшли з дороги та ступили на стежку, яка вела в лiс. Його голос змiнювався вiдповiдно до холодного нiчного повiтря.

– Знаю, що ти будеш рада почути, Карiн, – вiн нiколи ранiше не називав ii Карiн, – що мене пiдвищили i незабаром я поiду до Москви.

– Вiтаю, товаришу. Ви заслужили.

Пенгеллi не послабив хватку.

– Тож це буде наша остання зустрiч, – продовжив вiн.

Чи могла вона хоча б мрiяти про це…

– Але маршал Кошевой довiрив менi одне останне завдання.

Пенгеллi не пояснив, яке саме, нiби хотiв, щоб вона не поспiшала, мiркуючи про це. Коли вони зайшли глибше в лiс, стало так темно, що Карiн заледве бачила щось перед собою. Однак Пенгеллi, здавалося, достеменно знав, куди треба йти, нiби кожен крок був вiдрепетируваний ранiше.

– Начальник контррозвiдки, – сказав вiн спокiйно, – нарештi розкрив зрадника в наших рядах, того, хто роками зраджуе нашу батькiвщину. Мене обрали для здiйснення вироку.

Його мiцна хватка нарештi ослабла, i вiн вiдпустив жiнку. Першою думкою Карiн було тiкати, але вбивця влучно вибрав це мiсце. Скупчення дерев за нею, праворуч закинута копальня олова, лiворуч вузька стежка, що заледве проглядалася в темрявi, i Пенгеллi, який височiв над нею i не мiг виглядати iще спокiйнiшим чи чуйнiшим.

Вiн повiльно дiстав пiстолет iз кишенi плаща й грiзно тримав у руцi. Чи сподiвався вiн, що вона кинеться навтьоки, тому для ii вбивства знадобиться бiльше однiеi кулi? Але вона лишилася стояти на мiсцi.

– Ти зрадниця, – сказав Пенгеллi, – котра завдала нашiй справi бiльшоi шкоди, нiж будь-який агент у минулому. Тож ти маеш загинути смертю зрадника.

Вiн кинув погляд у напрямку штольнi:

– Я повернуся до Москви задовго до того, як виявлять твое тiло, якщо взагалi коли-небудь виявлять.

Вiн повiльно пiдiймав пiстолет, доки цiвка не зрiвнялася з очима Карiн. Остання ii думка перед тим, як кат натиснув на курок, була про Джайлза.

Звук пострiлу пролунав у лiсi, i зграя шпакiв злетiла високо в небо, коли ii тiло як пiдкошене впало на землю.




Гаррi й Емма Клiфтон

1978–1979



1

Номер Шiсть натиснув на курок. Куля вилетiла зi швидкiстю двiстi дванадцять миль на годину, потрапила в цiль на кiлька сантиметрiв нижче вiд лiвоi ключицi й миттю вбила свою жертву.

Наступна куля застрягла в деревi, за кiлька ярдiв вiд того мiсця, де впали обидва тiла. За кiлька хвилин п’ятеро бiйцiв SAS продерлися крiзь заростi повз кинуту копальню олова й оточили обидва тiла. Кожен iз них виконував своi обов’язки без дискусiй i запитань, нiби висококвалiфiкованi механiки на пiт-стопi Формули-1.

Номер Один, лейтенант, який командував загоном, пiдняв пiстолет Пенгеллi й поклав його в полiетиленовий пакет, а Номер П’ять, лiкар, опустився на колiна бiля жiнки й намацав пульс: слабкий, але вона все ще була жива. Мабуть, знепритомнiла при першому пострiлi, саме тому людей перед розстрiлом часто прив’язують до стовпа.

Номери Два i Три, обидва – капрали, делiкатно переклали жiнку на ношi й понесли до галявини в лiсi за кiлька сотень ярдiв звiдти, де на них чекав гелiкоптер, несучий гвинт якого продовжував обертатися. Як тiльки ношi закрiпили всерединi, Номер П’ять пiднявся на борт, аби приеднатися до своеi пацiентки. У той момент, коли вiн зафiксував ремiнь безпеки, гелiкоптер злетiв. Медик iще раз перевiрив пульс жiнки – вiн був стабiльним.

На землi Номер Чотири, сержант, чемпiон полку з боксу у важкiй вазi, пiдняв друге тiло й перекинув його через плече, нiби це був лантух iз картоплею. Сержант побiг у протилежний вiд своiх колег бiк. Вiн достеменно знав, куди треба йти.

Миттю пiзнiше з’явився другий гелiкоптер, який кружляв над головами вiйськових, вiдкидаючи широкий промiнь свiтла на зону бойових дiй. Номери Два й Три швидко пiдхопили ношi й приедналися до Номера Шостого, стрiльця, який злiз iз дерева i, повiсивши карабiн на плече, узявся шукати двi своi кулi.

Перша куля увiйшла в землю за кiлька метрiв вiд того мiсця, де впав Пенгеллi. Номер Шiсть, який вiдстежив траекторiю польоту, знайшов ii за лiченi хвилини. Незважаючи на те, що кожен службовець пiдроздiлу мав досвiд у виявленнi рикошетiв або залишкiв пороху, пошуки другого набою зайняли трохи бiльше часу. Один iз капралiв, котрий брав участь у такiй мiсii лише вдруге, пiдняв руку, щойно побачивши кулю. Вiн виколупав ii з дерева своiм ножем i простягнув першому, який закинув ii в iнший полiетиленовий пакет; сувенiр, який покладуть у примiщення, в якому зроду не влаштовували дня вiдкритих дверей. Роботу виконано.

Четверо чоловiкiв побiгли повз стару олов’яну копальню на галявину й опинилися там саме тодi, коли приземлявся другий гелiкоптер. Лейтенант зачекав, поки його люди виберуться на борт, а потiм зайняв мiсце бiля пiлота попереду й припнувся ременем безпеки. Коли гелiкоптер злетiв, вiн поглянув на секундомiр.

– Дев’ять хвилин, сорок три секунди. Непогано! – гукнув вiн пiд гуркiт обертового гвинта.

Ще ранiше вiн запевнив свого командира, що операцiя буде не лише успiшною, але й забере менше десяти хвилин. Вiйськовий оглянув мiсцевiсть унизу, помiтивши, що, окрiм кiлькох вiдбиткiв нiг, якi змие перша ж дощова злива, не лишилося й слiду вiд того, що щойно там сталося. Якби хтось iз мiсцевих жителiв помiтив два гелiкоптери, що прямували урiзнобiч, вони б навiть не задумалися над цим. Зрештою, до бази вiйськово-повiтряних сил у Бодмiнi[1 - Бодмiн – мiсто у графствi Корнуолл (Англiя).] було лише двадцять миль, а щоденнi маневри стали частиною повсякденного життя мiсцевих жителiв.

Однак один мiсцевий достеменно знав, що там вiдбуваеться. Полковник Генсон, кавалер ордена Военного хреста, зателефонував на базу в Бодмiнi вже за кiлька хвилин, як тiльки побачив, що Пенгеллi вийшов iз котеджу, мiцно тримаючи за руку свою доньку. Вiн набрав номер, на який йому доручили телефонувати, якщо вважатиме, що iй загрожуе якась небезпека. Вiн навiть не уявляв, хто перебувае на iншому кiнцi дроту, промовив лише одне слово «Пустирник», i лiнiя замовкла. Через сорок вiсiм секунд у повiтря здiйнялася пара гелiкоптерiв.


* * *

Командир пiдiйшов до вiкна й спостерiгав, як два гелiкоптери «Пума» пролетiли над його кабiнетом i попрямували на пiвдень. Вiн мiряв кроками кiмнату, час вiд часу зиркаючи на годинник. Людина дii, вiн народився не для того, щоб залишатися простим глядачем, хоча й неохоче визнавав, що у тридцять дев’ять рокiв уже був занадто старий для таемних операцiй. «I служать також тi, якi стоять в чеканнi»[2 - Джон Мiльтон. На свою слiпоту. Переклад Михайла Ореста.].

Коли ж нарештi минуло десять хвилин, вiн повернувся до вiкна, але довелося чекати ще три хвилини, перш нiж вiн помiтив гелiкоптер, що спускався крiзь хмари. Вiн зачекав iще кiлька секунд, перш нiж дозволити собi розтиснути пальцi, бо якби не з’явився другий гелiкоптер, це означало б, що операцiя провалилася. Вказiвки з Лондона не могли бути ще чiткiшими. Якби жiнка була мертва, ii тiло мали перевезти до Труро й помiстити у приватний шпиталь, де третя команда вже отримала своi вказiвки. Якби вона вижила, ii слiд було вiдправити до Лондона, де нею заопiкуеться четверта команда. Командир не знав, яке вони отримали завдання, i навiть уявлення не мав, хто ця жiнка; у нього не було повноважень, щоб отримати таку

iнформацiю.

Коли гелiкоптер приземлився, командир усе ще залишався на мiсцi. Дверi вiдчинилися, звiдти вистрибнув лейтенант, зiгнувшись навпiл, коли ще обертався несучий гвинт. Вiн пробiг кiлька ярдiв, перш нiж випростатися, а коли побачив полковника, який стояв бiля вiкна, показав йому великi пальцi. Командир зiтхнув iз полегшенням, повернувся до свого столу й зателефонував за номером, вказаним у нотатнику. Це був другий i останнiй раз, коли вiн розмовляв iз секретарем Кабiнету

Мiнiстрiв.

– Полковник Доус, сер.

– Доброго вечора, полковнику, – вiдгукнувся сер Алан.

– Операцiю «Пустирник» завершено успiшно, сер. «Пума-один» повернулася на базу. «Пума-два» – на шляху додому.


* * *

– Спасибi, – подякував сер Алан i поклав слухавку.

Не можна було втрачати жодноi хвилини. Його наступний вiдвiдувач мiг з’явитися будь-якоi хвилини. Нiби наврочив, бо дверi вiдчинилися i його секретарка оголосила:

– Лорд Беррiнгтон.

– Джайлзе, – сказав сер Алан, пiдводячись з-за столу i тиснучи руку своему гостю. – Чи можу запропонувати вам чаю або кави?

– Нi, дякую, – вiдмовився Джайлз, його цiкавило лише одне: з’ясувати, чому секретар Кабiнету Мiнiстрiв так термiново хотiв його бачити.

– Даруйте, що витягнув вас iз зали засiдань, – продовжив сер Алан, – але менi необхiдно обговорити з вами одну приватну справу, згiдно iз засадами Таемноi ради.

Джайлз не чув цих слiв iз часу, коли працював у Кабiнетi Мiнiстрiв, але йому не варто було нагадувати, що все, про що вони iз сером Аланом мали намiр розмовляти, не можна буде повторити нiкому, хiба що iншiй особi, котра також входить до Таемноi ради.

Джайлз ствердно кивнув, а сер Алан промовив:

– Дозвольте почати з того, що ваша дружина Карiн – не донька Пенгеллi.


* * *

Дзенькнула розбита шибка, i за мить усi шестеро вже були всерединi. Вони не знали, що саме треба шукати, але коли побачили це, вже не мали сумнiвiв. Майор, який вiв другий загiн, котрий називали смiттярами, не мав секундомiра, бо не поспiшав. Його людей навчили не квапитися, натомiсть переконатися, що нiчого не пропустили. Адже другого шансу iм не випаде.

На вiдмiну вiд своiх колег iз першого загону, вони були одягненi в спортивнi костюми й тримали в руках великi чорнi пластиковi пакети для смiття. Але був один виняток – Номер Чотири – та вiн не був постiйним членом iхнього пiдроздiлу. Всi фiранки заслонили i, лише тодi увiмкнувши свiтло, почали пошуки. Чоловiки прискiпливо оглядали кожну кiмнату, швидко, методично, не залишаючи нiчого на волю випадку. За двi години вони наповнили вiсiм полiетиленових пакетiв. Тiло, яке Номер Чотири поклав на килим у вiтальнi, проiгнорували, хоча один iз них й обшукав його кишенi.

Наприкiнцi оглянули три валiзи, що лишилися стояти бiля дверей у коридорi, – справжнiй скарб. Їх зацiкавила лише одна з них, вона мiстила бiльше iнформацii, нiж усi iншi заразом: щоденники, iмена, номери телефонiв, адреси й конфiденцiйнi данi, якi Пенгеллi, без сумнiву, мав намiр вiдвезти до Москви.

Потiм загiн витратив iще годину на повторну перевiрку, але нiчого цiкавого не знайшли, це були професiонали, навченi правильно робити все з першого разу. Як тiльки командир переконався, що нiчого нового вже знайти не зможуть, шестеро чоловiкiв вибралися через заднi дверi й роздiлилися, повернувшись окремими зумовленими маршрутами назад на базу, на мiсцi лишився тiльки Номер Чотири. Але вiн був не смiттярем, а руйнiвником.

Коли сержант почув, як зачинилися заднi дверi, вiн запалив цигарку й кiлька разiв затягнувся, перш нiж кинути недопалок на килим поруч iз тiлом. Потiм скропив це мiсце гасом зi своеi запальнички, й за кiлька хвилин спалахнуло сине полум’я, вiд якого загорiвся килим. Вiн знав, що вогонь швидко пошириться невеликим дерев’яним котеджем, але йому варто було знати напевне, тому вiн залишався доти, доки не закашлявся вiд диму, тодi хутко вибрався з кiмнати й подався до заднiх дверей. Коли вибрався назовнi, обернувся, аби переконатися, що вогонь захопив увесь котедж, а тодi побiг назад до бази. Вiн не став викликати пожежну команду.

Всi дванадцятеро чоловiкiв повернулися до казарми в рiзний час i знову стали единою командою, коли пiзнiше того ж вечора зiбрались у барi, щоб випити. Полковник приеднався до них.


* * *

Секретар Кабiнету Мiнiстрiв стояв бiля вiкна у своему кабiнетi на першому поверсi й чекав, спостерiгаючи, як Джайлз Беррiнгтон покидае будинок № 10 i цiлеспрямовано прямуе уздовж Давнiнг-стрит до Вайтхолу. Вiдтак повернувся за свiй стiл, сiв i ретельно продумав свiй наступний дзвiнок, як i те, що доведеться розкрити.

Коли задзеленчав телефон, Гаррi Клiфтон був на кухнi. Вiн пiдняв слухавку i почув слова:

– Це Давнiнг-стрит, десять, зачекайте, будь ласка, – вiн припустив, що це прем’ер-мiнiстр телефонуе Еммi. Нiяк не мiг згадати, вона зараз у лiкарнi чи проводить зустрiч у Беррiнгтон-хаусi.

– Доброго ранку, пане Клiфтон, це Алан Редмейн. Вам зручно розмовляти?

Гаррi мало не засмiявся вголос. Боровся зi спокусою сказати: «Нi, сер Алан, незручно: я зараз на кухнi, готую собi горнятко чаю i не можу визначитися, покласти одну чи двi грудочки цукру, тож, можливо, ви можете зателефонувати пiзнiше?» Натомiсть вимкнув чайник.

– Звiсно, сер Алан, чим я можу допомогти?

– Я хотiв, щоб ви дiзналися першим, що Джон Пенгеллi вже не проблема, i хоча вас тримали у невiданнi, маете знати, що вашi побоювання щодо Карiн Брандт були необгрунтованими, хоча й зрозумiлими. Пенгеллi не був ii батьком, й упродовж останнiх п’яти рокiв вона була одним iз наших найдовiренiших оперативникiв. Тепер, коли Пенгеллi не становить проблеми, вона отримае оплачувану вiдпустку, i ми не плануемо залучати ii до роботи в майбутньому.

Гаррi вирiшив, що «вже не проблема» означае «Пенгеллi лiквiдували», i хоча лишалося iще кiлька запитань, якi вiн хотiв би поставити секретаревi Кабiнету Мiнiстрiв, однак утримав iх при собi. Вiн знав, що той, хто зберiгае таемницi навiть вiд прем’ер-мiнiстра, навряд чи на них вiдповiсть.

– Дякую, сер Алан. Чи е iще щось, що я маю знати?

– Авжеж, ваш швагер також щойно дiзнався правду про свою дружину, але лорд Беррiнгтон не знае, що це ви першим привели нас до Пенгеллi. Чесно кажучи, я волiв би, щоб вiн так i не дiзнався про це.

– Але що менi казати, якщо вiн коли-небудь зачепить цю тему?

– Не варто нiчого казати. Зрештою, у нього немае пiдстав пiдозрювати, що це ви натрапили на iм’я Пенгеллi, коли були в Москвi на книжковiй конференцii, а я, звiсно, йому цього не сказав.

– Дякую, сер Алан. Приемно, що ви повiдомили менi про це.

– Дрiбницi. І, до речi, пане Клiфтон, вiтаю. Ви заслужили.


* * *

Коли Джайлз покинув будiвлю № 10, вiн швидко повернувся до свого будинку на Смiт-сквер. Йому полегшало, що у Маркгема вихiдний, тож пiсля того як вiн вiдчинив вхiднi дверi, негайно пiднявся нагору до спальнi. Увiмкнув свiтильник бiля лiжка, засунув фiранки i вiдкинув верхне простирадло. Хоча лише минула шоста година, на Смiт-сквер уже палали вуличнi лiхтарi.

Вiн пройшов тiльки половину сходiв, коли почув дзвiнок. Кинувся вiдчиняти дверi й виявив на порозi якогось молодика. За ним чорнiв фургон без розпiзнавальних знакiв, заднi дверцята були вiдчиненi. Чоловiк простягнув руку:

– Я доктор Вiден. Гадаю, ви нас чекаете?

– Авжеж, – зронив Джайлз, коли двое чоловiкiв вистрибнули iз задньоi частини фургона й обережно витягли ношi.

– Ходiть за мною, – запросив Джайлз i повiв прибульцiв нагору до спальнi.

Двiйко санiтарiв пiдняли непритомну жiнку з нош i переклали ii на лiжко. Джайлз накинув ковдру на дружину, а вiдвiдувачi вийшли, не промовивши жодного слова.

Лiкар перевiрив ii пульс.

– Я дав iй заспокiйливе, тож вона спатиме iще кiлька годин. Прокинувшись, цiлком може спершу уявити, що все, що сталося, було жаским сном, але, виявивши, що перебувае у знайомому оточеннi, хутко очуняе й згадае, що з нею сталося. Вона обов’язково здивуеться, скiльки ви про неi знаете, тож у вас е ще трохи часу обмiркувати, що iй казати.

– Я вже це зробив, – сказав Джайлз, супроводивши доктора Вiдена вниз i вiдчинивши вхiднi дверi.

Чоловiки вдруге потиснули один одному руки, пiсля чого медик не озираючись сiв на передне сидiння чорного фургона. Автомобiль повiльно об’iхав Смiт-сквер, потiм повернув праворуч i влився в iнтенсивний вечiрнiй рух.

Щойно фургон зник iз поля зору, Джайлз зачинив дверi й побiг назад нагору. Вiн пiдтягнув крiсло i сiв бiля поснулоi дружини.


* * *

Мабуть, Джайлз задрiмав, бо коли розплющив очi, побачив, що Карiн сидить у лiжку й дивиться на нього. Вiн моргнув, посмiхнувся й пригорнув дружину.

– Все закiнчилося, кохана. Тепер ти в безпецi, – пообi-

цяв вiн.

– Я думала, якщо ти коли-небудь дiзнаешся, то нiколи менi не пробачиш, – промовила вона, мiцно притиснувшись до чоловiка.

– Нема чого пробачати. Треба забути про минуле й зосередитися на майбутньому.

– Але важливо, щоб я все тобi розповiла, – сказала Карiн. – Бiльше жодних таемниць.

– Алан Редмейн уже про все мене поiнформував, – заперечив Джайлз, намагаючись заспокоiти дружину.

– Не про все, – сказала Карiн, вiдпускаючи його. – Навiть вiн знае не все, а я не можу продовжувати брехати.

Джайлз стурбовано поглянув на неi.

– Правда в тому, що я використала тебе, щоб чкурнути з Нiмеччини. Так, ти менi сподобався, але коли я щасливо опинилася в Англii, то мала намiр драпонути як вiд тебе, так i вiд Пенгеллi, щоб розпочати нове життя. І я б це зробила, якби не закохалася в тебе.

Джайлз узяв дружину за руку.

– Але щоб утримати тебе, менi довелося зробити все, щоб Пенгеллi i далi вiрив, що я працюю на нього. На допомогу менi прийшла Синтiя Форбс-Ватсон.

– Я також закохався, – видихнув Джайлз. – Але я закохався в тебе пiсля тiеi ночi, яку ми провели разом у Берлiнi. І не моя провина, що тобi знадобилося трохи бiльше часу, аби збагнути, як тобi пощастило.

Карiн вибухнула смiхом й обiйняла чоловiка. Коли вона його вiдпустила, Джайлз запропонував:

– Пiду i наллю тобi горнятко чаю.

«Тiльки британцi на таке здатнi», – подумала Карiн.


2

– О котрiй годинi нас хоче бачити Їi величнiсть? – поцiкавилася Емма з посмiшкою, не бажаючи зiзнаватися, наскiльки пишаеться цим запрошенням i з яким нетерпiнням чекае цiеi подii. На вiдмiну вiд засiдання ради директорiв, на якому вона головуватиме пiзнiше цього тижня i яке нiяк не могла викинути зi своiх думок.

– Десь мiж десятою й одинадцятою, – поiнформував Гаррi, перевiряючи свое запрошення.

– Ти не забув забронювати автiвку?

– Зробив це вчора пополуднi. І пiдтвердив замовлення сьогоднi вранцi, – додав вiн, коли пролунав дзвiнок у вхiднi дверi.

– Це, мабуть, Себ, – припустила Емма й зиркнула на годинник. – Навiть вiн прийшов вчасно.

– Не думаю, щоб вiн мiг би запiзнитися для такоi нагоди, – зауважила Карiн.

Джайлз пiдвiвся з-за обiднього столу, коли Маркгем вiдчинив дверi й вiдступив убiк, аби дозволити Джессiцi, Себу та вагiтнiй Самантi зайти в дiм.

– Ви вже снiдали? – запитав Джайлз, цiлуючи Саманту в щiчку.

– Авжеж, дякуемо, – вiдповiв Себастьян, натомiсть Джессiка вмостилася за столом i змастила шматочок тосту мармулядою.

– Вочевидь, не всi, – посмiхнувся онучцi Гаррi.

– Скiльки часу ще в мене е? – поцiкавилася Джессiка з набитим ротом.

– Не бiльше п’яти хвилин, – твердо промовила Емма. – Не хочу приiхати до палацу пiзнiше десятоi тридцять, юна ледi.

Джессiка намастила ще один тост.

– Джайлзе, – сказала Емма, звернувшись до брата, – було дуже мило, що ви влаштували нас на нiч, i менi лишень шкода, що ви не можете приеднатися до нас.

– За правилами, лише найближча сiм’я, – пояснив

Джайлз, – i це цiлком справедливо, iнакше б iм знадобився футбольний стадiон, аби розмiстити всiх охочих узяти участь у церемонii.

У вхiднi дверi тихо постукали.

– Це, либонь, наш водiй, – припустила Емма.

Вона ще раз поправила шовкову краватку Гаррi, змахнула сиву волосинку з його костюма, перш нiж сказати:

– Йди за мною.

– Голова правлiння завжди такою лишаеться, – прошепотiв Джайлз, проводжаючи свого швагра до вхiдних дверей.

Себ iз Самантою подалися за ними, Джессiка iшла в кiнцi процесii, доiдаючи третiй тост.

Коли Емма вийшла на Смiт-сквер, водiй вiдчинив заднi дверцята чорного лiмузина. Вона завела свою зграю в автiвку, перш нiж приеднатися до Гаррi та Джессiки на задньому сидiннi. Саманта та Себ сiли на вiдкидних сидiннях навпроти них.

– Нервуеш, дiдусю? – запитала Джессiка, коли лiмузин рушив i влився в ранковий рух.

– Нi, – заперечив Гаррi. – Якщо ти не плануеш державний переворот.

– Не пiдкидай iй iдей, – втрутився Себастьян, коли вони проминули Палату громад i виiхали на Парламент-сквер.

Навiть Джессiка замовкла, коли автiвка проiхала пiд Адмiралтейською аркою до Букiнгемського палацу. Водiй iхав повiльно по Пел-Мелл, об’iхав статую королеви Вiкторii i зупинився бiля ворiт палацу. Вiн опустив скло й повiдомив молодому гвардiйському офiцеру:

– Пан Гаррi Клiфтон iз родиною.

Лейтенант посмiхнувся й позначив прiзвище у своему планшетi.

– Їдьте пiд аркою лiворуч, хтось iз моiх колег покаже, де зупинитися.

Водiй слiдував його вказiвкам i виiхав на велике подвiр’я, де вже стояли ряди машин.

– Будь ласка, припаркуйтеся бiля синього «форда» он там, – указав рукою iнший офiцер. – А тодi можете йти до палацу.

Коли Гаррi вибрався з автiвки, Емма ще раз пильно його

оглянула.

– Знаю, що ти не повiриш, – прошепотiла вона, – але в тебе ширiнька не застiбнута.

Гаррi страшенно зашарiвся, враз застебнув блискавку, i вони пiшли до сходiв палацу. Двое лакеiв у лiвреях золотаво-червоного кольору королiвського дому виструнчилися внизу широких сходiв, вкритих червоною килимовою дорiжкою. Гаррi з Еммою почали повiльно пiднiматися, намагаючись виглядати врочисто. Коли вони дiйшли до вершини, iх зустрiли iще двое джентльменiв iз королiвського дому. Гаррi помiтив, що iхнiй ранг зростав щоразу, коли iх зупиняли.

– Гаррi Клiфтон, – назвався вiн iще до того, як його запитали.

– Доброго ранку, пане Клiфтон, – привiтався старший iз двох офiцерiв. – Будьте ласкавi, ходiмо за мною! А мiй колега проведе вашу родину до Тронноi зали.

– Удачi! – прошепотiла Емма, коли Гаррi ступив крок за офiцером.

Родина пiднялася iншими, не такими широкими сходами, якi вели у довгу галерею. Емма затамувала подих, коли входила до зали з високим склепiнням та споглядала ряди тiсно розвiшених картин, якi вона бачила лише в художнiх альбомах. Тож звернулася до Саманти:

– Оскiльки нас навряд чи запросять сюди вдруге, гадаю, Джессiка хотiла б дiзнатися бiльше про королiвську колекцiю.

– Я також, – докинув Себастьян.

– Багато королев i королiв Англii, – почала Саманта, – були поцiновувачами мистецтва та колекцiонерами, тож це лише крихiтна добiрка з королiвськоi колекцii, яка насправдi належить не монарху, а нацii. Можете помiтити, що у центрi картинноi галереi – британськi художники початку дев’ятнадцятого столiття. Чудовий краевид Венецii Тернера висить навпроти вишуканого зображення Лiнкольнського собору пензля його старого суперника, Констебла[3 - Джон Констебл (1776–1837) – англiйський художник-пейзажист.]. Але, як бачите, у галереi домiнуе величезний портрет Карла II на конi, написаний Ван Дейком, який на той час був придворним художником.

Джессiка була у такому захватi, що майже забула, для чого вони прийшли. Коли ж нарештi гостi дiсталися до Тронноi зали, Емма пошкодувала, що не прибула сюди ранiше, оскiльки першi десять рядiв крiсел уже були зайнятi. Вона шпарко пройшлася центральним проходом, знайшла мiсце в кiнцi першого доступного ряду i чекала, поки до неi приеднаеться родина. Як тiльки всi вони сiли, Джессiка взялася уважно вивчати примiщення.

Трохи бiльше трьохсот акуратних золотих крiсел утворювали шiстнадцять рядiв, посерединi iх роздiляв широкий прохiд. У переднiй частинi зали одна сходинка, вкрита червоним килимом, вела до великого порожнього трону, який чекав свого законного власника. Нервова балаканина припинилася за шiсть хвилин до одинадцятоi, коли високий елегантний добродiй у врочистому одязi зайшов до зали, зупинився бiля цiеi сходинки й обернувся обличчям до зiбрання.

– Доброго ранку, панi та панове, – почав вiн, – ласкаво просимо до Букiнгемського палацу. Сьогоднiшня церемонiя розпочнеться за кiлька хвилин. Хочу нагадати вам про заборону фотографувати, i, будь ласка, не виходьте до закiнчення церемонii.

Вiн замовк i попрошкував так само обережно, як i зайшов.

Джессiка розкрила торбинку й дiстала звiдти маленький альбом й олiвець.

– Вiн нiчого не казав про малювання, бабусю, – виправдовувалася вона пошепки.

Коли настала одинадцята година, Їi величнiсть королева Єлизавета II увiйшла в Тронну залу, й усi гостi пiдвелися. Монархиня зупинилася на сходинцi перед престолом, але нiчого не казала. Кивок церемонiймейстера, i перший почесний гiсть увiйшов iз iншого боку зали. Упродовж наступноi години чоловiки та жiнки з усiеi Великоi Британii та краiн Спiвдружностi отримували почестi вiд своеi королеви, яка коротко бесiдувала з кожним, перш нiж церемонiймейстер ще раз кивав головою й наступний достойник займав мiсце попередника.

Джессiка тримала олiвець напоготовi, коли до зали увiйшов ii дiдусь. Пiдiйшовши до королеви, церемонiймейстер поставив перед Їi величнiстю маленький ослiнчик, а потiм подав iй меч. Олiвець Джессiки не зупинявся нi на мить, фiксуючи сцену, коли Гаррi опускаеться на колiно й схиляе голову. Королева легко торкнулася кiнчиком меча його правого плеча, пiдняла його, а потiм поклала на лiве плече й сказала:

– Пiднiмiться, сер Гаррi.


* * *

– То що трапилося пiсля того, як тебе вiдвели до Тауера? – не вгавала Джессiка, коли вони виiхали з палацу й поверталися вниз по Пел-Мелл, аби вiдвезти Гаррi до його улюбленого ресторану за кiлька сотень ярдiв звiдти на святковий обiд.

– Спершу нас усiх завели у передпокiй, де церемонiймейстер познайомив нас iз перебiгом церемонii. Вiн був дуже ввiчливий i порадив, коли зустрiнемо королеву, легко вклонитися iй, – сказав Гаррi, демонструючи цей рух, – але не в пояс, як хлопчик-паж. Вiн нам сказав, що треба потиснути королевi руку, звертатися до неi «Ваша величнiсть» i чекати, поки вона сама розпочне розмову. За жодних обставин не можна ставити iй якiсь запитання.

– Як нудно! – пхикнула Джессiка. – Адже е стiльки запитань, якi я хотiла б iй поставити.

– А коли ми вiдповiдаемо на якесь запитання, яке вона може поставити, – правив далi Гаррi, не звертаючи уваги на свою онуку, – то маемо говорити iй «мадам», що римуеться з Амстердам. А коли аудiенцiя закiнчиться, слiд знову вклонитися.

– Легко! – зауважила Джессiка.

– А потiм вiдiйти убiк.

– А що було б, якби ти не вiдiйшов, – зацiкавилася Джессiка, – i почав ставити iй запитання?

– Церемонiймейстер дуже ввiчливо нас запевнив, що коли ми затримаемося, то нам накажуть вiдрубати голову.

Засмiялися всi, окрiм Джессiки.

– Я б вiдмовилася кланятися iй чи називати ii величнiстю, – твердо промовила дiвчинка.

– Їi величнiсть вельми терпляче ставиться до повстанцiв, – озвався Себастьян, намагаючись спрямувати бесiду в безпечнiше русло, – i визнае, що тисяча сiмсот сiмдесят сьомого року американцi позбулися контролю Корони.

– То про що вона казала? – запитала Емма.

– Вона менi сказала, що iй подобаються моi романи, i запитала, чи буде до цього Рiздва iще один Вiльям Ворвiк. «Так, мадам, – вiдповiв я, – але вам може не сподобатися моя наступна книга, позаяк я намiряюся вбити Вiльяма».

– І що вона думае про цю iдею? – поцiкавився Себастьян.

– Вона нагадала менi, що саме ii прапрабабуся королева Вiкторiя сказала Льюiсу Керроллу пiсля прочитання «Алiси в Дивокраi». Однак я ii запевнив, що моя наступна книга не буде математичною загадкою Евклiда.

– І що вона вiдповiла? – наполягала Саманта.

– Вона посмiхнулася, аби показати, що аудiенцiя закiнчилася.

– Тож якщо ти закатрупиш Вiльяма Ворвiка, якою буде тема твоеi наступноi книги? – поцiкавився Себастьян, коли автiвка пiд’iхала до ресторану.

– Якось я пообiцяв твоiй бабусi, Себе, – вiдповiв Гаррi, виходячи з автiвки, – що спробую написати серйозну книжку, яка, за ii словами, переживе всi моди на бестселери й витримае випробування часом. Я не молодшаю, тому, щойно закiнчиться мiй теперiшнiй контракт, маю намiр спробувати з’ясувати, чи здатен виправдати ii очiкування.

– Маеш якусь iдею, тему чи хоча б назву? – не вгавав Себ, коли вони заходили до «Ле Каприз».

– Так, так i ще раз так, – сказав Гаррi, – але це все, що готовий сказати тобi зараз.

– Але ти скажеш менi, чи не так, дiдусю? – Джессiка закiнчувала малювати портрет Гаррi, який стояв на колiнi перед королевою, а меч торкався його правого плеча.

– Господи, допоможи! – вигукнув Гаррi, а iншi члени родини засмiялися й зааплодували. Вiн уже хотiв вiдповiсти на запитання онуки, коли з’явився метрдотель i врятував його:

– Ваш столик готовий, сер Гаррi.


3

– Нiколи, нiколи, нiколи! – заявила Емма. – Чи е потреба тобi нагадувати, що сер Джошуа заснував «Судноплавну компанiю Беррiнгтонiв» 1839-го i першого ж року отримав прибуток у сумi…

– Тридцять три фунти, чотири шилiнги i два пенси, про що ти вперше сказала, коли менi було п’ять рокiв, – закiнчив Себастьян. – Однак правда полягае в тому, що хоча Беррiнгтони й отримали прийнятнi дивiденди для своiх акцiонерiв торiк, нам стае дедалi складнiше продовжувати конкурувати з такими великими хлопцями, як «Кунард» чи «Пi енд О».

– Цiкаво, що сказав би твiй дiдусь про те, щоб Беррiнгтони перейшли пiд контроль одного з найзапеклiших iхнiх суперникiв?

– Пiсля всього, що менi сказали або я прочитав про цього великого чоловiка, – промовив Себ, споглядаючи на портрет сера Волтера, що висiв на стiнi за матiр’ю, – вiн би розглянув усi варiанти i прийняв би найкращий для своiх акцiонерiв.

– Не хочу втручатися у вашу сiмейну сварку, – озвався адмiрал Саммерс, – але необхiдно обмiркувати, чи пропозицiя «Кунарда» варта свiчок.

– Це гарна пропозицiя, – визнав Себастьян, – але я певен, що зможу змусити iх пiдвищити свою пропозицiю щонайменше на десять вiдсоткiв, а може, й на п’ятнадцять, i це, вiдверто кажучи, найбiльше, на що ми можемо сподiватися. Отже, все, що нам слiд насправдi вирiшити, – хочемо ми прийняти iхню пропозицiю всерйоз чи вiдхилити ii?

– Тодi, можливо, варто прислухатися до думок наших колег-директорiв, – зауважила Емма, оглядаючи стiл зали засiдань.

– Звiсно, ми всi можемо висловити свою думку, панi голово, – промовив Фiлiп Вебстер, секретар компанii, – щодо безперечно найважливiшого рiшення в iсторii компанii. Однак оскiльки ваша родина залишаеться мажоритарними акцiонерами, все одно вирiшувати вам.

Іншi директори кивнули на знак згоди, але це не заважало iм озвучувати своi думки упродовж наступних сорока хвилин, унаслiдок чого Емма виявила, що вони роздiлилися приблизно порiвну.

– Отже так, – сказала вона пiсля того, як один-двое директорiв почали повторюватися, – Клайву як керiвнику нашого вiддiлу зв’язкiв iз громадськiстю пропоную пiдготувати двi заяви для преси, якi мае розглянути правлiння. Перша буде короткою i конкретною, не залишаючи «Кунарду» сумнiвiв у тому, що хоча нам i лестить iхня пропозицiя, «Судноплавна компанiя Беррiнгтонiв» е родинною справою i вона не продаеться.

Адмiрал виглядав задоволеним, тодi як Себастьян залишився незворушним.

– А друга? – запитав Клайв Бiнгем, нотуючи слова голови.

– Правлiння вiдкидае пропозицiю «Кунарда» як насмiшку, а щодо нас – усе залишиться, як i ранiше.

– Це змусить iх повiрити, що тебе можна зацiкавити, якщо цiна буде вiдповiдною, – попередив Себастьян.

– І що станеться тодi? – запитав адмiрал.

– Завiса пiднiметься, i почнеться пантомiма, – пояснив Себ, – адже голова компанii «Кунард» буде добре знати, що ледi впускае свою хустинку на пiдлогу в очiкуваннi, що залицяльник пiдiйме ii та розпочне давню процедуру упадання, яка може закiнчитися пропозицiею, вiд якоi вона не зможе вiдмовитися.

– Скiльки ж у нас е часу? – вигукнула Емма.

– У Сiтi знатимуть, що ми проводимо засiдання ради, щоб обговорити заявку на поглинання, й очiкуватимуть вiдповiдi на пропозицiю «Кунарда» до кiнця сьогоднiшнього робочого дня. Ринок може впоратися майже з будь-чим – посухою, голодом, несподiваним результатом виборiв, навiть переворотом, – але не з нерiшучiстю.

Емма вiдкрила торбинку, витягла звiдти хустинку й впустила ii на пiдлогу.


* * *

– Що ти думаеш про проповiдь? – поцiкавився Гаррi.

– Дуже цiкава, – вiдгукнулася Емма. – Але превелебний Додсвелл завжди виголошуе гарнi проповiдi, – додала вона, коли подружжя покинуло подвiр’я церкви й повернулося назад до Садиби.

– Я б обговорив його погляди щодо невiрного Томи, якби думав, що ти почула хоч одне слово.

– Вважаю, що його пiдхiд захоплюе, – запротестувала Емма.

– Нi, ти цього не знаеш. Адже вiн жодного разу не згадав про Тому-невiрного, i я не продовжуватиму тебе бентежити, питаючи, що ж вiн насправдi проповiдував. Лише сподiваюся, що наш Господь зрозумiе твою стурбованiсть можливим захопленням твого пiдприемства.

Вони пройшли iще кiлька ярдiв мовчки, перш нiж Емма озвалася:

– Мене гризе не поглинання.

– А що? – здивувався Гаррi.

Емма взяла чоловiка пiд руку.

– Усе так погано? – стурбувався вiн.

– «Кленовий листок» повернувся до Бристоля й пришвартувався бiля берега, – вона зробила паузу. – Його розпочнуть розбирати у вiвторок.

Вони продовжували крокувати ще якийсь час, перш нiж Гаррi запитав:

– Що ти хочеш iз цим зробити?

– Не думаю, що е з чого вибирати, якщо не збираемося провести решту свого життя у здогадах…

– І це може нарештi дати вiдповiдь на запитання, яке докучало нам усе життя. Чому б не спробувати якомога обережнiше з’ясувати, чи е щось у подвiйному днi корабля.

– Роботи могли б розпочатися негайно, – зiзналася Емма. – Але я не хотiла давати остаточного дозволу, поки не отримаю твого благословення.


* * *

Клайв Бiнгем аж руки потирав, коли Емма попросила його приеднатися до ради директорiв «Судноплавноi компанii Беррiнгтонiв», i хоча зайняти мiсце свого батька було нелегко, вiн вiдчув, що компанiя скористалася його досвiдом у сферi зв’язкiв iз громадськiстю, чого йому, на жаль, ранiше так не вистачало. Навiть незважаючи на це, вiн не сумнiвався, що подумав би сер Волтер Беррiнгтон про пiарщика, який приеднався до правлiння: вважав би його гендлярем, запрошеним на обiд.

Клайв очолив власну рекламну компанiю в Сiтi з одинадцятьма спiвробiтниками, якi пережили кiлька битв, пов’язаних iз поглинанням у минулому. Але вiн зiзнався Себовi, що через це втратив сон.

– Чому? У поглинаннi сiмейноi компанii немае нiчого особливо незвичного. Останнiм часом таке стаеться дуже часто.

– Згоден, – сказав Клайв, – але цього разу це особисте. Твоя мати не сумнiвалася, коли запросила мене приеднатися до ради директорiв пiсля того, як мiй батько подав у вiдставку, i, чесно кажучи, це не те саме, що розповiдати дiловiй пресi про новий маршрут на Багами, чи про останню програму лояльностi, або й навiть про будiвництво третього лайнера. Якщо я помиляюся…

– Наразi твоi брифiнги були просто iдеальними й досконалими, – похвалив Себастьян, – й остання заявка «Кунарда» майже залагоджена. Ми це знаемо, i вони це знають, тож ти не мiг би виконати роботу iще професiйнiше.

– Приемно, що ти так кажеш, Себе, але я почуваюся, як бiгун на фiнiшнiй прямiй. Бачу стрiчку, але е ще одна перешкода.

– І ти ii здолаеш майстерно.

Клайв якийсь час вагався, перш нiж озватися знову:

– Не впевнений, що твоя мати справдi хоче цього поглинання.

– Ти цiлком можеш мати рацiю, – визнав Себастьян. – Однак для неi е компенсацiя, яку ти, можливо, не врахував.

– Що саме?

– Їi все бiльше й бiльше поглинае робота в лiкарнi, а там, не забувай, працюе значно бiльше людей i заклад мае бiльший бюджет, нiж компанiя Беррiнгтонiв. І що iще важливiше, нiхто не може взяти на себе цi обов’язки.

– Але як почуваються Джайлз i Грейс? Зрештою, вони ж мажоритарнi акцiонери.

– Вони вiддали iй право остаточного рiшення, мабуть, саме тому вона мене питала, що я думаю з цього приводу. А я не залишив iй жодних сумнiвiв у тому, що за своею природою я банкiр, а не логiст i радше став би головою «Фартингс-Кауфман», нiж компанii Беррiнгтонiв. Їй було нелегко, але вона врештi визнала, що я не зможу робити i те, й те. Якби у мене був молодший брат…

– Або сестра, – додав Клайв.

– Цить… iнакше Джессiка може отримати новi iдеi.

– Їй же лише тринадцять.

– Не думаю, що це ii турбуе.

– Як iй ведеться у новiй школi?

– Їi вчителька з образотворчого мистецтва зiзналася, що небагато часу мине, поки усiм стане надто очевидно, що у третьому класi школи е художниця, набагато вправнiша за неi.


* * *

Коли пiзно ввечерi у понедiлок Емма повернулася з утилiзацii судна, вона вже знала, що мае сказати Гаррi про те, що саме знайшов Френк Гiбсон i його команда, коли розрiзали подвiйне дно «Кленового листка».

– Вийшло на яв те, чого ми завжди боялися, – сказала вона, сiдаючи навпроти Гаррi. – І навiть гiрше.

– Гiрше? – повторив Гаррi.

Вона схилила голову:

– Артур видряпав повiдомлення всерединi подвiйного дна.

Вона зробила паузу, бо не могла бiльше нiчого вимовити.

– Не треба менi казати, – Гаррi узяв дружину за руку.

– Я мушу. Інакше доведеться продовжувати жити брехнею решту життя.

Минув ще якийсь час, поки вона зiбралася з силами:

– Вiн написав: «Стен мав рацiю. Сер Г’юго знав, що я потрапив тут у пастку». Отже, мiй батько вбив твого, – сказала вона i заридала.

Минув якийсь час, перш нiж Гаррi озвався:

– Цього ми нiколи не будемо певнi, й, можливо, моя кохана, краще, щоб i не були…

– Я бiльше не хочу знати. Але бiдолаха заслуговуе принаймнi християнського похорону. Твоя мати не очiкувала б меншого.

– Я перебалакаю тихцем iз вiкарiем.

– Хто iще мае бути присутнiм?

– Лише ми двое, – без вагань сказав Гаррi. – Не буде жодноi користi, якщо змусимо пережити Себа та Джессi бiль, вiд якого нам довелося страждати стiльки рокiв. І треба молитися, щоб ця справа закiнчилася якнайшвидше.

Емма поглянула на чоловiка:

– Ти явно не чув про кембриджських учених, котрi працюють над чимось таким, що називаеться ДНК.


* * *

«Ми майже прийняли рiшення», – заявив речник «Судноплавноi компанii Беррiнгтонiв».

– От халепа, – видихнув Клайв, прочитавши заголовок «Файненшел таймс». – Як я мiг бути таким дурним?

– Припини себе картати, – сказав Себ. – Правда в тому, що ми вже майже готовi.

– Ми обое це знаемо, – визнав Клайв. – Але для цього не потрiбен «Кунард», щоб про це дiзналися iншi.

– Вони все знали, – заявив Себастьян, – задовго до того, як побачили цей заголовок. Чесно кажучи, нам би пощастило видоiти бiльше, нiж iще один вiдсоток вiд цiеi угоди. Пiдозрюю, що вони вже досягли своеi стелi.

– Тим не менш, – пручався Клайв, – твоя мати напевно не буде задоволена, i хто зможе ii звинуватити?

– Вона припустить, що все це частина фiнальноi гри, i я не буду тим, хто ii дезiнформуе.

– Дякую за пiдтримку, Себе. Я це цiную.

– Це не бiльше, нiж ти дав менi, коли Слоун призначив себе головою «Фартингса», а потiм звiльнив мене наступного ж дня. Ти забув, що «Кауфман» був единим банком, який запропонував менi роботу? І в будь-якому разi моя мати могла б навiть бути задоволена цим заголовком.

– Що ти маеш на увазi?

– Я досi не впевнений, що вона хоче, аби це поглинання виявилося успiшним.


* * *

– Це зашкодить поглинанню? – запитала Емма пiсля того, як прочитала статтю.

– Схоже, нам доведеться пожертвувати одним пунктом, а може, й двома, – визнав Себ. – Але не забувай мудрi слова Седрика Гардкасла щодо поглинань. Якщо ви отримали бiльше, нiж очiкували, а iнша сторона вважае, що домоглася переваг в угодi, всi залишають стiл перемовин щасливими.

– Як гадаеш, як вiдреагують Джайлз i Грейс?

– Дядько Джайлз бiльшу частину свого вiльного часу проводить, блукаючи краiною, вiдвiдуючи незначнi мiсця, сподiваючись отримати iще трохи бiльше голосiв. Адже лейбористи все ще мають шанс перемогти на наступних виборах. Бо якщо Маргарет Тетчер стане нашим наступним прем’ер-мiнiстром, вiн може бiльше нiколи не отримати жаданоi посади.

– А Грейс?

– Не думаю, що вона коли-небудь читала «Файненшел таймс», i вона, певна рiч, не знатиме, що iй робити, якщо отримае чек на двадцять мiльйонiв фунтiв стерлiнгiв, пам’ятаючи, що ii теперiшня зарплата становить близько двадцяти тисяч на рiк.

– Їй знадобиться твоя допомога та порада, Себе.

– Будь певна, мамо, «Фартингс-Кауфман» вкладе капiтал докторки Беррiнгтон якнайкраще, добре знаючи, що за кiлька рокiв вона вийде на пенсiю й сподiватиметься на сталий дохiд, аби десь спокiйно жити.

– Вона може переiхати й жити з нами у Сомерсетi, – запропонувала Ема. – Старий котедж Мейзi iй цiлком пасуватиме.

– Вона занадто горда, – зiтхнув Себ, – i ти це знаеш, мамо. Насправдi вона вже сказала менi, що шукае щось у Кембриджi, аби бути поруч зi своiми друзями.

– Але як тiльки вiдбудеться поглинання, iй вистачить грошей, аби купити собi замок.

– Можу закластися, – зауважив Себастьян, – що вона все одно опиниться у невеликому будиночку з терасою неподалiк вiд свого старого коледжу.

– Ти наближаешся до небезпечного вiку, коли стають мудрим, – сказала Емма й замислилася, чи не варто iй подiлитися з сином своею останньою проблемою.


4

– Шiсть мiсяцiв! – лютував Гаррi. – Цього клятого чоловiка треба було повiсити й розiрвати кiньми.

– Про що це ти? – запитала Емма спокiйно, наливаючи собi друге горнятко чаю.

– Про бурмила, який ударив медсестру в приймальному покоi, а потiм напав на лiкаря. Його засудили лише до шести

мiсяцiв.

– Доктора Гендса, – сказала Емма. – Хоча я i погоджуюся з тобою, однак iснували пом’якшувальнi обставини.

– Якi ще обставини? – не зрозумiв Гаррi.

– Медсестра не забажала свiдчити, коли справа дiйшла до суду.

– І чого б це? – здивувався Гаррi, вiдкладаючи газету.

– Кiлька моiх найкращих медсестер приiхали з iнших краiн i не хочуть з’являтися на лавi для свiдкiв, побоюючись, що влада може дiзнатися, що iхнi iммiграцiйнi документи, скажiмо так, не в надто iдеальному станi.

– Це не причина заплющувати очi на такi речi, – не здавався Гаррi.

– У нас немае великого вибору, якщо хочемо зберегти Нацiональну службу здоров’я.

– Однак це не скасовуе того факту, що цей бандит вдарив медсестру, – Гаррi ще раз кинув погляд на статтю, – у суботу ввечерi, коли вiн був п’яний як чiп.

– Суботнiй вечiр – вихiдний, – сказала Емма, – що виявив би Вiльям Ворвiк, як тiльки поспiлкувався б зi старшою медсестрою, а також те, що вона вмикае радiо щосуботи о п’ятiй годинi пополуднi, щоб почути результат матчу «Бристоль сiтi» чи «Бристоль роверс», залежно вiд того, хто з них грае вдома того дня.

Гаррi не втручався.

– Якщо вони перемогли, для медсестри буде спокiйна нiч. Якщо нiчия, це ще терпимо. Але якщо програли, це буде справжне жахiття, у нас просто недостатньо персоналу, щоб iз таким упоратися.

– І це тiльки тому, що господарi поля програли футбольний матч?

– Атож, оскiльки можна гарантувати, що домашнi вболiвальники топитимуть своi печалi в чарцi, а потiм влаштують бiйку. І декотрi, яка несподiванка, будуть змушенi чекати годинами, перш нiж хтось зможе ними зайнятися. Результат? Ще бiльше бiйок вибухае у приймальному покоi, й iнодi в це намагаються втрутитися медсестра або лiкар.

– У вас немае охоронцiв для цього?

– Боюся, що iх замало. А лiкарня не мае стiльки ресурсiв, адже сiмдесят вiдсоткiв щорiчного фiнансування витрачають на заробiтну плату, а уряд ще й наполягае на скороченнi, а не на розширеннi. Тож будь певен, що ввечерi наступноi суботи ми зiткнемося з такою ж проблемою, якщо «Бристоль роверс» програють «Кардiфф сiтi».

– Чи панi Тетчер мае якiсь iдеi, здатнi вирiшити цю проблему?

– Пiдозрюю, що вона погодилася б iз тобою, коханий. Повiсити, четвертувати й роздерти кiньми було б для них занадто м’яко. Але не думаю, що така полiтика з’явиться в найближчому манiфестi Консервативноi партii.


* * *

Доктор Рiчардс послухав, як б’еться серце його пацiента – сiмдесят два удари на хвилину, – i поставив галочку у вiдповiднiй графi.

– Ви у досить хорошiй формi, сер Гаррi, – похвалив вiн, – як для чоловiка, котрий наближаеться до шостого десятку. Вiк, коли багато хто з нас розглядае можливiсть виходу на пенсiю.

– Тiльки не я, – заперечив Гаррi. – Я ще маю дописати останнього Вiльяма Ворвiка, перш нiж перейду до свого наступного роману, який може забрати в мене кiлька рокiв. Тож мушу прожити щонайменше сiмдесят лiт. Це зрозумiло, докторе Рiчардс?

– Сiмдесят. Це не довше, нiж типовий контракт зi Всевишнiм. Не думаю, що це становитиме проблему, – додав лiкар, – поки ви все ще практикуете фiзичнi вправи.

Вiн перевiрив картку свого пацiента.

– Коли ми зустрiчалися з вами минулого разу, сер Гаррi, ви пробiгали по три милi двiчi на тиждень i проходили пiшки по п’ять миль тричi на тиждень. Ви все ще це робите?

– Аякже, але маю зiзнатися, що перестав перевiряти час.

– Ви досi дотримуетеся цього режиму мiж двогодинними сесiями письма?

– Щоранку, п’ять днiв на тиждень.

– Чудово. Насправдi це навiть бiльше, нiж могли б собi дозволити багато моiх навiть молодших пацiентiв. Іще кiлька запитань: мабуть, ви не курите?

– Нiколи цього не робив.

– А скiльки випиваете алкоголю в середньому за день?

– Келих вина за вечерею, але не за обiдом. Бо це мене зморило б у розпал дня.

– Тодi, вiдверто кажучи, сiмдесят – для вас не межа, якщо, звiсно, не потрапите пiд автобус.

– Невеликий ризик для цього, позаяк наш мiсцевий автобус навiдуеться в селище лише двiчi на день, попри те що Емма регулярно скаржиться мiськiй радi й закидае ii листами.

Лiкар посмiхнувся.

– Усе, що менi зараз потрiбно, це зразок кровi, щоб провести аналiз. Якщо пiдете зi мною, я попрошу медсестру це зробити.

Доктор Рiчардс закрив картку, пiдвiвся з-за столу i вивiв Гаррi з палати для консультацiй.

– А як справи у ледi Клiфтон? – поцiкавився вiн, коли вони прошкували коридором.

Емма ненавидiла почесний титул «ледi», бо вiдчувала, що не заслужила цього, й наполягала, щоб усi в лiкарнi продовжували називати ii панi Клiфтон або панi голова.

– Ви менi про це повiдайте, – сказав Гаррi.

– Я не ii лiкар, – заперечив медик, – але можу вам сказати, що вона найкраща голова правлiння, яку ми коли-небудь мали, i я не впевнений, чи з’явиться хтось достатньо вiдважний, аби замiнити ii, коли вона звiльниться за рiк.

Гаррi посмiхнувся. Щоразу, коли вiн вiдвiдував Бристольський королiвський шпиталь, вiн вiдчував повагу й прихильнiсть персоналу до Емми.

– Якщо вдруге виграемо звання найкращоi лiкарнi року, – додав доктор Рiчардс, – то це буде також i ii заслугою.

Прямуючи коридором, Гаррi пройшов повз двох медсестер, котрi зробили собi перерву на чай. Вiн помiтив, що в однiеi з них синець пiд оком i набрякла щока, яку вона, попри густий макiяж, не змогла замаскувати. Доктор Рiчардс завiв Гаррi у маленьку палату, яка зараз порожнiла, там стояло лiжко та пара крiсел.

– Знiмiть пiджак. Медсестра зараз прийде.

– Спасибi, – подякував Гаррi. – З нетерпiнням чекатиму зустрiчi з вами через рiк.

– Як тiльки ми отримаемо результати аналiзiв iз лабораторii, я повiдомлю вам про це. Але здаеться, що вони не будуть надто вiдрiзнятися вiд минулорiчних.

Гаррi зняв пiджак, повiсив його на спинку крiсла, скинув взуття й лiг на лiжко. Вiдтак склепив повiки й замислився над наступним роздiлом «Вiльяма Ворвiка та фокуса з трьома картами». Як пiдозрюваний мiг перебувати у двох мiсцях одночасно? Вiн був у лiжку зi своею дружиною чи iхав до Манчестера? Де саме? Лiкар залишив дверi вiдчиненими, i думки Гаррi обiрвалися, коли вiн почув, як хтось промовив:

– Доктор Гендс.

Де вiн чув це прiзвище ранiше?

– Ви поскаржитесь на нього старшiй медсестрi? – поцiкавився голос.

– Нi, якщо хочу зберегти свою роботу, – вiдгукнувся другий голос.

– Тож цьому старому гульвiсi знову все зiйде з рук.

– Поки е лише його слово проти мого, йому нема чого боятися.

– Що ж вiн задумав цього разу?

Гаррi сiв, дiстав iз кишенi пiджака нотатник i кулькову ручку й уважно прислухався до бесiди в коридорi.

– Я була у пральнi на третьому поверсi, збирала свiжi простирадла, коли туди хтось зайшов. Коли дверi зачинилися i я почула, що iх замикають, то вже знала, що це може бути лише одна людина. Я зробила вигляд, що нiчого не помiтила, взяла кiлька простирадл i пiдiйшла до дверей. Намагалася iх вiдчинити, але вiн схопив мене i притиснув до себе. Це було огидно. Я мало не виблювала. «Нiхто не мае про це дiзнатися, – застерiг вiн, – а ми трохи розважимося». Я намагалася вдарити його лiктем у пах, але вiн притиснув мене до стiни. Потiм обiйняв i намагався поцiлувати.

– І що ти зробила?

– Вкусила його за язик. Вiн заволав, назвав мене хвойдою i ляснув по обличчю. Але це дало менi достатньо часу, щоб вiдiмкнути дверi й утекти.

– Маеш заявити на нього. Настав час викинути цього мерзотника з лiкарнi.

– Мало шансiв, що це вдасться. Коли ми бачилися з ним сьогоднi вранцi, вiн мене попередив, що я шукатиму нову роботу, якщо хоч розтулю пельку, а потiм додав, – ii голос стишився до шепотiння: – Коли жiнка вiдкривае рота, це годиться лише для одного.

– Вiн хворий, i йому не можна дозволити вийти сухим iз води.

– Не забувай, який вiн могутнiй. Хлопця Мендi звiльнив пiсля того, як той сказав полiцii, що бачив, як вiн напав на неi i що саме вiн ii вдарив. То який шанс нашкодити йому пiсля мацання у пральнi? Нi, я вже вирiшила…

– Доброго ранку, сер Гаррi, – привiталася медсестра, зайшовши до палати й зачинивши за собою дверi. – Доктор Рiчардс попросив мене взяти аналiз кровi й вiдправити його до лабораторii. Це проста звичайна процедура, тож закасайте, будь ласка, один рукав.


* * *

– Менi здаеться, лише один iз нас мае право бути головою, – сказав Джайлз, не в змозi приховати посмiшку.

– Це не жарт, – буркнула Емма. – Я вже склала порядок денний, аби пересвiдчитися, що ми згадали всi теми, якi варто обмiркувати.

Вона передала Джайлзу та Грейс по примiрнику звiту та дала iм кiлька хвилин для вивчення деталей, перш нiж озватися

знову:

– Можливо, необхiдно вас поiнформувати, перш нiж перейдемо до першого пункту.

Брат i сестра ствердно кивнули.

– Правлiння ухвалило остаточну пропозицiю «Кунарда» – три фунти сорок один пенс за акцiю, поглинання мае завершитись опiвднi двадцять шостого лютого.

– Це, мабуть, було дуже болiсно, – зауважив Джайлз, i в його голосi зазвучало справжне спiвчуття.

– Маю визнати, що, звiльняючи свiй кабiнет, усе ще вагалася, чи чиню правильно. І була рада, що у примiщеннi бiльше нiкого не було, коли знiмала портрет дiдуся, бо я не могла подивитися йому в вiчi.

– Буду радий знову привiтати Волтера у Беррiнгтон-холi, – запропонував Джайлз. – Вiн може висiти поруч iз бабусею в бiблiотецi.

– Насправдi, Джайлзе, Кунард запитав, чи може вiн залишитися в залi засiдань разом iз усiма iншими попереднiми головами правлiння.

– Я вражений, – визнав Джайлз. – І ще бiльше певен, що прийняв правильне рiшення щодо того, як варто iнвестувати частину своiх грошей, – додав вiн без пояснень.

– А що буде з тобою, Еммо? – звернулася до сестри Грейс. – Зрештою, ти також заслужила право на мiсце в залi засiдань.

– Браяну Органу замовили намалювати мiй портрет, – похвалилася Емма. – Вiн буде висiти навпроти мого дорогого дiдуся.

– А що сказала на це Джессiка? – запитав Джайлз.

– Це вона його порадила. Навiть запитала, чи iй дозволять вiдвiдувати сеанси позування.

– Вона так швидко росте, – зiтхнула Грейс.

– Вона вже молода ледi, – пiдтвердила Емма. – І я розглядаю можливiсть взяти ii в радники з iншого питання, – додала вона перед тим, як повернутися до порядку денного. – Пiсля пiдписання документiв про поглинання в залi засiдань вiдбулася церемонiя передачi. Упродовж двадцяти чотирьох годин вивiску «Судноплавна компанiя Беррiнгтонiв», яка так гордо височiла над в’iзними воротами понад столiття, замiнили на «Кунард».

– Я знаю, що минув лише мiсяць, – сказав Джайлз, – але чи дотримав «Кунард» своеi обiцянки зберегти наш персонал, особливо тих, хто служить уже давно?

– Авжеж, – пiдтвердила Емма. – Нiкого не звiльнили, хоча кiлька старожилiв скористалися цим, аби отримати щедрi вiдступнi при звiльненнi, про якi Себ домовився для них, разом iз безкоштовною поiздкою на «Бекiнгемi» чи «Белморалi», тому скарг вiд них немае. Однак нам варто обговорити власну позицiю та те, куди рухатимемося далi. Як ви обое знаете, нам запропонували заплатити готiвкою трохи бiльше двадцяти мiльйонiв фунтiв стерлiнгiв кожному, з альтернативою придбати акцii «Кунарда», що мае низку переваг.

– Скiльки акцiй вони запропонували? – запитала Грейс.

– На сiмсот десять тисяч, якi торiк принесли двiстi сорок шiсть тисяч i сiмсот сiмнадцять фунтiв стерлiнгiв дивiдендiв. Хтось iз вас вигадав щось краще, що можна робити iз цими грiшми?

– Я визначився, – сказав Джайлз. – За порадою Себа вирiшив узяти половину готiвкою, яку «Фартингс-Кауфман» iнвестуе вiд мого iменi, а другу половину – акцiями «Кунарда». Нещодавно iхня цiна трохи впала, що, на думку Себа, не е незвичним пiсля поглинання. Однак вiн запевняе, що «Кунард» – це професiйно керована компанiя, яка мае багатий досвiд, i вiн очiкуе, що iхнi акцii продовжуватимуть приносити дивiденди вiд трьох до чотирьох вiдсоткiв рiчних, зростаючи при цьому приблизно на стiльки ж у вартостi.

– Насправдi це звучить дуже консервативно, – зауважила Емма, дражнячи свого брата.

– З невеликим «але», – вiдповiв Джайлз. – Я також погодився фiнансувати одного наукового спiвробiтника товариства «Фабiан»[4 - Товариство «Фабiан» – заснована 1883 року органiзацiя англiйських iнтелектуалiв, що мала на метi досягнути соцiалiзму за допомогою поступових мирних реформ, без революцiйноi класовоi боротьби. Серед засновникiв товариства були письменник-фантаст Герберт Веллс i драматург Бернард Шоу. Товариство назвали на честь римського полководця Фабiя Максима Кунктатора, вiдомого вичiкувальною, повiльною тактикою у боротьбi з Ганнiбалом.].

– Який смiливий жест, – Грейс не приховувала свого сарказму.

– А ти зробила щось радикальнiше? – поцiкавився Джайлз, повертаючи колючку.

– Сподiваюся на це. Так значно веселiше.

Емма з Джайлзом поглянули на сестру, немов двое учнiв ii класу, котрi чекають вiдповiдi.

– Я поклала чек на всю суму до банку. Коли показала його управителю, менi здалося, що вiн знепритомнiе. Наступного дня Себастьян приiхав до мене в гостi у Кембридж, i за його порадою я вiдклала п’ять мiльйонiв для покриття будь-яких податкових зобов’язань, а ще десять – на iнвестицiйний рахунок у «Фартингс-

Кауфман», який буде розподiлено по цiлому ряду успiшних компанiй за його порадою. Також я залишила мiльйон на депозитi в банку «Мiдленд», чого менi буде бiльш нiж достатньо для купiвлi невеликого будиночка бiля Кембриджа разом iз гарантованим рiчним доходом близько тридцяти тисяч фунтiв стерлiнгiв на рiк. Набагато бiльше, нiж я будь-коли заробляла за всi роки викладання в унiверситетi.

– А ще чотири мiльйони?

– Пожертвувала мiльйон фонду реставрацii у Ньюгемському коледжi, ще пiв мiльйона вiддала Фiцвiльямському коледжу i ще пiв мiльйона розподiлила мiж десятком благодiйних органiзацiй, якими цiкавилася упродовж багатьох рокiв, але зроду-вiку не була здатна дати iм бiльше, нiж кiлька сотень фунтiв у минулому.

– Ти змушуеш мене почуватися винним, – зауважив Джайлз.

– Дуже сподiвалася на це, Джайлзе. Але тодi я б вступила до Лейбористськоi партii задовго до тебе.

– Все одно ще залишаеться два мiльйони, – порахувала Емма.

– Знаю, що це не в моему характерi, але я ходила з Джессiкою на закупи.

– Боже милий, i на що вона витратила цi грошi? – запитала Емма. – Дiаманти й торбинки?

– Звiсно, нi, – вiдказала Грейс iз певною образою. – Моне, Мане, два Пiкассо, Пiссарро та Люсьен Фройд, котрий, як вона запевняе, е людиною майбутнього, а також «Папа, що кричить» Бекона[5 - Картина британського художника iрландського походження Френсiса Бекона, створена 1953 р., на якiй представлена спотворена версiя картини 1650 р. Портрет папи Інокентiя Х iспанського живописця Дiего Веласкеса.], чию проповiдь я б не мала жодного бажання слухати. Плюс статуетка Генрi Мура пiд назвою «Король i королева», якою я давно захоплювалася, а також Барбара Гепворт i Леон Андервуд. Однак вiдмовилася купувати Ерiка Гiлла, пiсля того як менi сказали, що вiн спав зi своiми доньками. Здавалося, це не вразило Джессiку. «Справжнiй талант неможливо заперечити», – постiйно нагадувала вона менi, але я наполягла. Моею останньою покупкою стала iлюстрацiя до обкладинки альбому «Бiтлз» Пiтера Блейка, яку я подарувала Джессiцi в нагороду за допомогу. Вона знала напевне, якi галереi вiдвiдати, i торгувалася з гендлярами, як базарна баба. Я не зовсiм розумiла, пишатися чи соромитися за неi. І маю зiзнатися, навiть не здогадувалася, що витрачання грошей може бути таким виснажливим.

Емма i Джайлз вибухнули смiхом.

– Ти нас усiх присоромила, – зiзналася Емма. – Не можу дочекатися, коли побачу твою колекцiю. А де ти ii розмiстиш?

– Гадаю, я знайшла iдеальний будинок у Тремпiнгтонi з достатньою площею стiн, аби можна було розвiсити всi картини, та з достатньо великим садом, щоб туди влiзли скульптури. Тож у майбутньому настане моя черга просити вас залишатися на вихiднi. Я ще не уклала угоду, але призначила Себастьяна своiм агентом iз нерухомостi й залишила йому розрахуватися за оселю. Хоча не можу повiрити, що вiн зробить щось краще за Джессiку – вона переконана, що моя мистецька колекцiя виявиться бiльш вигiдною iнвестицiею, нiж акцii та iншi цiннi папери, й нагадала батьковi, що iх не можна розвiсити на стiнi. Вiн намагався пояснити iй рiзницю мiж «вартiстю» й «цiною», але успiху не досягнув.

– Браво! – вигукнула Емма. – Я тiльки сподiваюся, що для мене лишився ще якийсь Моне, бо я також мала намiр питати поради в Джессiки, хоча, правду кажучи, й досi не вирiшила, що робити зi своiм несподiваним здобутком. Я провела три зустрiчi з Хакiмом Бiшарою та Себом, але навiть не наблизилася до того, щоб визначитися. Втративши посаду голови компанii, я зосередилася на новому урядовому пакетi реформ Нацiональноi служби здоров’я та його наслiдках для Королiвського шпиталю.

– Цей законопроект нiколи не побачить свiт, якщо на виборах переможе Маргарет Тетчер, – втрутився Джайлз.

– Амiнь, – оголосила Емма. – Але я залишаюся вiдповiдальною за пiдготовку членiв ради до наслiдкiв у разi повернення до влади лейбористiв. І не маю намiру кинути напризволяще свого наступника, ким би вiн не був.

Вона зробила паузу, перш нiж додати:

– Ще якiсь питання?

Джайлз витягнув з-пiд столу чудовi моделi «Бекiнгема» та «Белморала» разом iз пляшкою шампанського.

– Моя найдорожча Еммо, – промовив вiн. – Ми з Грейс назавжди залишимось у тебе в боргу. Без твого керiвництва й вiдданостi ми не опинилися б у привiлейованому становищi, в яке потрапили зараз. Ми будемо вiчно тобi вдячнi.

Три келихи, в якi зазвичай наливали воду, Джайлз наповнив шампанським по вiнця, але Емма не могла вiдвести очей вiд двох моделей кораблiв.

– Спасибi, – подякувала вона, вдягнувши окуляри. – Зiзнаюся, що насолоджувалася кожною хвилиною й уже жалiю, що втрачаю посаду голови правлiння. Та я також маю для вас сюрприз. «Кунард» попросив мене приеднатися до iхньоi ради директорiв, тому я також хотiла б виголосити тост.

Жiнка пiдвелася й пiдняла келих:

– За Джошуа Беррiнгтона, який заснував «Судноплавну компанiю Беррiнгтонiв» 1839-го i за перший рiк роботи на посадi голови правлiння отримав прибуток у сумi тридцять три фунти стерлiнгiв, чотири шилiнги i десять пенсiв, але пообiцяв акцiонерам бiльше.

Джайлз i Грейс пiдняли келихи.

– За Джошуа Беррiнгтона!

– Можливо, настав час вiдсвяткувати нещодавне народження мого двоюрiдного небожа Джейка, – запропонував

Джайлз, – якого Себ сподiваеться бачити наступним головою правлiння банку «Фартингс».

– Чи не занадто сподiватися, що Джейк присвятить себе банкiрськiй справi, а не чомусь вагомiшому? – озвалася Грейс.


5

– Наскiльки надiйне ваше джерело?

– Цiлком надiйне. І той чоловiк записав усе, що почув, слово в слово.

– Ну, я не стану прикидатися, панi голово, – зiзналася старша сестра, – що ранiше не чула подiбних чуток, але нiколи нiчого такого, що можна було б пiдтвердити. Медсестра, котра подала офiцiйну скаргу, за тиждень звiльнилася.

– Маете ще варiанти? – запитала Емма.

– Чи знаете ви щось про цю медсестру, окрiм пiдслуханоi балачки?

– Можу лише сказати, що передбачуваний напад стався у пральнi на третьому поверсi.

– Перелiк можна скоротити до пiв дюжини медсестер.

– А ранiше цього ранку вона була з лiкарем Гендсом.

– Коли це сталося?

– Вчора.

– Тодi перелiк, вочевидь, зменшиться до двох-трьох медсестер.

– А ще вона iндуска.

– Ага, – сказала старша медсестра. – А я дивлюся, чому у Беверлi пiдбите око, тож тепер знатиму. Але iй доведеться подати офiцiйну скаргу, щоб ми отримали можливiсть розглянути це питання перед Комiтетом з етики.

– Скiльки часу це забере?

– Шiсть-дев’ять мiсяцiв, i навiть тодi, позаяк не було свiдкiв, я не дала б цiй справi багато шансiв.

– Отже, це замкнуте коло, i доктор Гендс може продовжувати розважатися, i з цим нiчого не вдiяти.

– Боюся, що так, панi голово, якщо тiльки…


* * *

– Поздоровляю з успiшним поглинанням, – привiтала Маргарет Тетчер, коли Емма взяла слухавку, – хоча можу собi уявити, яким це було нелегким рiшенням для вас.

– Мене наче роздерли навпiл, – зiзналася Емма. – Але я рада, моя родина й усi нашi професiйнi радники були одностайнi в тому, що менi слiд прийняти пропозицiю «Кунарда».

– І як ви тепер заповнюете свiй час, коли перестали бути головою правлiння компанii Беррiнгтонiв?

– У мене е ще кiлька мiсяцiв, поки я передам iншому посаду голови Королiвського шпиталю, але пiсля вчорашнього голосування про вотум недовiри уряду, схоже, я витрачу бiльшу частину свого часу, лiтаючи по Вест Кантрi[6 - Вест Кантрi – область на пiвденному заходi Англii, що охоплюе графства Корнуолл, Девон, Дорсет i Сомерсет, Вiлтшир i Глостершир, а дехто долучае туди i Герефордшир.] й намагаючись забезпечити вам мiсце на Давнiнг-стрит.

– Я б хотiла, щоб ви лiтали по всiй краiнi, виконуючи цю роботу, – зауважила панi Тетчер.

– Не впевнена, що розумiю вас.

– Якщо ввiмкнете телевiзор, то побачите, як прем’ер-мiнiстра загнали у Букiнгемський палац на зустрiч iз королевою. Пан Келлеген буде просити ii дозволу розпустити парламент, щоб призначити новi загальнi вибори.

– Вже визначили дату?

– Третiй четвер травня. І я хочу, щоб ви взяли на себе свого брата.

– Що ви маете на увазi?

– Як ви, мабуть, знаете, вiн знову керуе виборчою кампа-

нiею лейбористiв, що займае маргiнальне мiсце. Результат виборiв забезпечать п’ятдесят чи шiстдесят ключових округiв. Гадаю, ви були б iдеальним кандидатом, який би виконав ту ж роботу для торi.

– Але Джайлз мае величезний досвiд виборчих кампанiй. Вiн неперевершений полiтик…

– …i нiхто не знае його краще за вас.

– Та iснуе з десяток i навiть бiльше людей, якi мають набагато вищу квалiфiкацiю, щоб узяти на себе таку вiдповiдальнiсть.

– Ви мiй перший кандидат. І я вiдчуваю, що вашому братовi буде неприемно, коли вiн дiзнаеться, кому йому доведеться протистояти.

Трохи помовчавши, панi Тетчер додала:

– Їдьте до Лондона i познайомтесь iз головою партii Пiтером Торнейкрофтом. Вiн уже все налагодив, тож менi зараз потрiбен лише координатор, який нагонить страху на наших голiв мiсцевих осередкiв у тих маргiнальних округах.

Цього разу Емма не вагалася.

– Коли менi починати?

– Завтра вранцi, о десятiй, у Центральному офiсi, – вiдповiла лiдерка опозицii.


* * *

– Ви хотiли бачити мене, панi голово.

– Хотiла, тож одразу ж перейдiмо до справи, – сказала Емма ще до того, як Гендсу дали можливiсть присiсти. – Я отримала кiлька скарг вiд медсестер на вашу неетичну поведiнку.

– Кiлька? – Гендс розслаблено опустився у крiсло.

– Упродовж минулого року старша медсестра збирала докази, i вона попросила мене розпочати офiцiйне розслiдування.

– Прошу дуже, – не злякався Гендс. – Ви нiчого не знайдете, нiчого не змiниться, й мене повнiстю виправдають.

– Нiчого не змiниться? Невдалий набiр слiв, могла б я подумати, докторе Гендс, якщо, звiсно…

– Ще одне слово, ледi Клiфтон, i я доручу своiм адвокатам розпочати справу про наклеп.

– Сумнiваюся в цьому. Як i ви, я знаю, що свiдкiв немае, i хоча я погоджуюся, що вас можуть вибiлити вiд усiх звинувачень, усе ж маю намiр переконатися, що ваша репутацiя буде знищена й ви нiколи бiльше не зможете знайти роботу в цiй краiнi. Тож пропоную…

– Ви менi погрожуете? Якщо ви це зробите, постраждае ваша репутацiя, ii розiрвуть на дрантя, як тiльки виявиться, що розслiдування було лише марною тратою часу та грошей. І це станеться саме тодi, коли Бристольський королiвський шпиталь знову визнають кращою лiкарнею року.

– Так, я вже про це думала, – погодилася Емма. – Ранiше ваша впевненiсть трималася на тому, що це було ваше слово проти слова молодоi медсестри. Але цього разу ви матимете справу не з переляканою юнкою, а з головою правлiння лiкарнi. І звiсно, я готова ризикнути своею репутацiею проти вашоi.

– Ви блефуете, – не здавався лiкар. – У вас лишилося менше року, i ви насправдi не хотiли б, аби це було единим, що запам’яталося б про вас.

– Знову пальцем у небо, докторе Гендс. Коли я викрию вас у тому, в чому вас пiдозрюю, вашi колеги та шiстнадцять медсестер, котрi надали письмовi докази, – Емма постукала по пухкiй тецi на столi перед собою, що насправдi було звiтом геодезиста, – будуть лише дуже вдячнi за мое втручання, хоча вам буде важко влаштуватися на роботу навiть у маленькiй африканськiй державi.

Цього разу Гендс завагався перед тим, як озватися знову:

– Що ж, я також ризикну. Впевнений, що у вас недостатньо доказiв для цiеi справи.

Емма взяла слухавку, набрала номер й увiмкнула гучний зв’язок. За мить вони обое почули слово «редактор».

– Доброго ранку, Регу. Це Емма Клiфтон.

– Хто з моiх репортерiв щось накоiв, Еммо?

– Цього разу це не один iз ваших репортерiв. А один iз моiх лiкарiв.

– Розкажiть менi бiльше.

– Я маю намiр розпочати розслiдування поведiнки одного лiкаря в шпиталi й подумала, що ви хотiли б про це почути, перш нiж вашi читачi дiзнаються про цю iсторiю.

– Дуже мило з вашого боку, Еммо. – Гендс несамовито замахав руками. – Але якщо ця iсторiя мае потрапити у свiжий випуск, слiд негайно вiдправити до шпиталю репортера.

– У мене зустрiч об одинадцятiй, – сказала Емма, перевiряючи свiй щоденник, – але я перетелефоную за кiлька хвилин, якщо зможу ii перенести.

Коли Емма поклала слухавку, вона помiтила, як на чолi ii вiдвiдувача з’явилися намистинки поту.

– Якщо я маю скасувати свою зустрiч iз репортером «Бристоль iнвнiнг ньюс», – промовила вона i ще раз постукала по тецi, – то очiкуватиму, що ви покинете це примiщення iще до полудня. Інакше рекомендую вам придбати свiжий випуск сьогоднi, з якого ви дiзнаетеся достеменно, що саме я думаю про таких лiкарiв, як ви. Обов’язково залишайтесь бiля свого телефону, оскiльки вiдчуваю, що вони захочуть почути й вашу версiю цiеi iсторii.

Гендс невпевнено пiдвiвся й без жодного слова вийшов iз кiмнати. Пiсля того як дверi зачинилися, Емма взяла слухавку й перенабрала номер, на який обiцяла перетелефонувати.

– Спасибi, – подякувала вона, коли в слухавцi почувся чоловiчий голос.

– Завжди радий, – вiдгукнувся Гаррi. – О котрiй годинi ти будеш удома на вечерю?


* * *

– Якщо ти намiряешся провести наступний мiсяць у Лондонi, – зронив Гаррi, почувши новини вiд Емми, – де ж ти зупинишся?

– У Джайлза. Так я зможу пильно стежити за кожним його кроком.

– А вiн за твоiм. Але не вiрю, що вiн погодиться на таку затишну маленьку угоду.

– А вiн не матиме вибору, – сказала Емма. – Ти, вочевидь, забув, що я власниця будинку № 23 на Смiт-сквер. Тож якщо хтось i шукатиме тимчасове житло, то це буде Джайлз, а не я.




Джайлз Беррiнгтон

1979–1981



6

– Хочеш почути кепськi новини? – запитав Джайлз, заходячи до кабiнету Грiффа Гаскiнса i падаючи у крiсло навпроти чоловiка, котрий закурював уже четверту цигарку протягом ранку.

– Тонi Бенна знайшли п’яним у борделi?

– Гiрше. Моя сестра працюватиме на виборах на консерваторiв.

Грiфф Гаскiнс i собi упав у крiсло i якийсь час мовчав.

– Грiзний супротивник, – врештi-решт вичавив вiн iз себе. – А як подумаю, що це я навчив ii усього, що вона знае… І не в останню чергу, як треба боротися за мандат.

– А буде ще гiрше. На час кампанii вона житиме зi мною на Смiт-сквер.

– Тодi викинь ii на вулицю, – запропонував Грiфф, i це прозвучало так, нiби вiн мав на увазi саме це.

– Не можу. Бо насправдi власниця будинку – вона. Я завжди лише винаймав його.

Це заткнуло Грiффу пельку на кiлька хвилин, але вiн швидко оговтався:

– Тодi нам доведеться цим скористатися. Якщо Карiн зможе дiзнаватися щоранку ii порядок денний, ми завжди на крок випереджатимемо ii.

– Класна iдея, – визнав Джайлз, – за винятком того, що я не можу бути певним, на чиему боцi моя дружина.

– Тодi викинь на вулицю ii.

– Не думаю, що це додасть менi голосiв жiнок.

– Тодi доведеться покладатися на Маркгема. Попроси його пiдслуховувати ii телефоннi дзвiнки, вiдкривай ii пошту, якщо потрiбно.

– Маркгем голосуе за консерваторiв. Завжди.

– У вашому домi е хоча б хтось, хто пiдтримуе Лейбористську партiю?

– Сильвiна, наша прибиральниця. Але вона не дуже добре тямить в англiйськiй, i я не впевнений, що вона мае право голосу.

– Тодi мусиш тримати очi та вуха вiдкритими, бо я хочу знати все, що робить твоя сестра щохвилини кожного дня. На якi виборчi округи нацiлена, якi провiднi торi будуть вiдвiдувати цi виборчi округи й усе iнше, що тiльки можна буде дiзнатися.

– Вона також намагатиметься дiзнатися, що задумав я, – поскаржився Джайлз.

– Тодi будемо годувати ii дезiнформацiею.

– Вона розкусить мене вже на другий день.

– Можливо, але не забувай, що в тебе набагато бiльше досвiду, нiж у неi, якщо йдеться про вибори. Вона хутко вчитиметься i покладатиметься на мого вiдповiдника.

– Ти його знаеш?

– Джон Лейсi, – сказав Грiфф. – Знаю його краще за власного брата. Я грав Каiна його Авеля бiльше тридцяти рокiв.

Вiн загасив цигарку й запалив наступну.

– Вперше я зустрiвся з Лейсi 1945 року, Еттлi опонував «бульдогу» Черчиллю, i з того часу вiн облизуе рани, як ротвейлер.

– Тодi вiзьмемо Клема Еттлi для натхнення i зробимо те, що вiн зробив iз Черчиллем.

– Тодi, ймовiрно, це будуть його останнi вибори, – зауважив Грiфф, наче розмовляв сам iз собою.

– І нашi теж, – сказав Джайлз, – якщо програемо.


* * *

– Якщо ви живете в одному будинку з вашим братом, – сказав Лейсi, – то варто цим скористатися.

Емма поглянула через стiл на керiвника виборчоi кампанii й вiдчула, що швидко дiзнаеться про його спосiб мислення. Лейсi мав зрiст близько п’яти футiв i семи дюймiв, i хоча вiн зроду-вiку не займався нiяким спортом, окрiм виборчих перегонiв вiд Лейбористськоi партii, на ньому не було нi грама зайвоi ваги. Добродiй, котрий вважав сон розкiшшю, яку вiн не мiг собi дозволити, не вiрив в обiднi перерви, нiколи не курив i не пиячив i лише визнавав можливiсть поклонитися в недiлю вранцi единiй iстотi, яку вважав важливiшою за свого лiдера. Рiдке сиве волосся робило його старiшим, нiж вiн був насправдi, а пронизливi блакитнi очi не припиняли стежити за вами.

– Що ви маете на увазi? – не зрозумiла Емма.

– Як тiльки ваш брат вийде з дому вранцi, я маю знати, якi округи вiн плануе вiдвiдати та яких досвiдчених полiтикiв-лейбористiв супроводжуватиме, щоб працiвники нашого штабу вже могли iх чекати, коли тi вийдуть iз потяга.

– Це доволi пiдступно, чи не так?

– Будьте певнi, ледi Клiфтон…

– Мене звуть Емма.

– Еммо. Ми намагаемося виграти не змагання з перепiчки на вашому мiсцевому сiльському святi, а загальнi вибори. Ще вищими ставки бути просто не можуть. Необхiдно розглядати кожного соцiалiста як ворога, бо це тотальна вiйна. Наша робота – переконатися, що через чотири тижнi нiкого з них не оберуть, зокрема й вашого брата.

– Менi знадобиться трохи часу, щоб звикнути до цього.

– У вас е двадцять чотири години, щоб усе осягнути. І нiколи не забувайте: ваш брат найкращий, а Грiфф Гаскiнс – найгiрший, що робить iх надзвичайно грiзним тандемом.

– І з чого менi починати?

Лейсi пiдвiвся з-за столу й пiдiйшов до великоi таблицi, що висiла на стiнi.

– Це шiстдесят два суперечливих округи, в яких ми маемо виграти, якщо сподiваемося сформувати наступний уряд, – сказав вiн iще до того, як Емма пiдiйшла ближче. – У кожному з них потрiбна перевага хоча б у чотири вiдсотки, щоб змiнити ситуацiю. Бо якщо обидвi провiднi партii отримають по тридцять одному мандату iз цих мiсць, – вiн постукав по дiаграмi, – парламент опиниться у пiдвiшеному станi. Якщо хтось iз них зможе отримати десять мандатiв, у парламентi вони матимуть двадцять голосiв. Ось якою важливою е наша праця.

– А як щодо iнших шестисот мiсць?

– Бiльшiсть iз них уже визначенi задовго до того, як вiдкриють урни для голосування. Нас цiкавлять лише мiсця, де пiдраховують голоси, а не констатують iх. Звiсно, буде один-два сюрпризи, вони завжди трапляються, але ми не маемо часу з’ясувати, якими саме вони будуть. Наша робота – зосередитися на шiстдесяти двох округах, що iще вагаються, i спробувати забезпечити, щоб кожен iз них мав свого депутата парламенту вiд консерваторiв.

Емма уважнiше придивлялася до довгого перелiку мiсць, починаючи з найвiддаленiшого, Бесiлдона, з перевагою у двадцять два голоси на користь лейбористiв, де виникала потреба здобути всього одну десяту вiдсотка.

– Якщо ми не зможемо виграти цi вибори, – зауважив Лейсi, – доведеться терпiти ще п’ять рокiв лейбористського правлiння.

Його палець опустився в нижню частину дiаграми:

– А в Грейвзендi знадобиться аж чотири цiлих та одна десята вiдсотка. Якби досягнути переваги по всiй краiнi, це гарантувало б консерваторам перевагу в тридцять мандатiв.

– А що означають сiм квадратикiв поряд iз кожним виборчим округом?

– Слiд кожен iз них заповнити до дня виборiв.

Емма вивчала назви: кандидат, обов’язкова перевага, агент, голова, керiвники, прийнятий округ, ПЗВ.

– Є три округи, на яких досi немае кандидата, – помiтила Емма, недовiрливо вивчаючи таблицю.

– Вони iх отримають iще до кiнця цього тижня, iнакше доведеться здати iх лейбористам, i ми не збираемося такого допускати.

– Але що, коли ми не зможемо знайти годящого кандидата за такий короткий термiн?

– Ми обов’язково когось знайдемо, – запевнив Лейсi, – навiть якщо це якийсь сiльський iдiот, i з нашого боку в парламентi вже сидять один-двое таких, дехто з них – у безпечних мiсцях.

Емма засмiялася, коли ii погляд зупинився на заголовку «Прийнятний округ».

– Забезпечений мандат поруч iз сусiднiм виборчим округом, що вагаеться, – пояснив Лейсi. – Йому потрiбна допомога досвiдченого агента, менеджера, навiть грошi, коли це потрiбно. У нас е резервний фонд iз достатньою кiлькiстю грошей, щоб миттево забезпечити будь-яке мiсце в краiнi десятьма тисячами фунтiв стерлiнгiв.

– Авжеж, я про це дiзналася пiд час минулих виборiв, коли працювала у Вест Кантрi, – сказала Емма. – Але я виявила, що деякi округи спiвпрацюють краще за iнших.

– І переконаетесь, що те саме вiдбуваеться по всiй краiнi. Голови мiсцевих осередкiв, котрi вважають, що знають, як вести кампанiю краще за нас, скарбники, котрi волiють швидше програти вибори, нiж розлучитися з пеннi, що лежить на поточному рахунку, депутати парламенту, котрi стверджують, що можуть втратити своi мiсця, навiть якщо у них буде перевага у двадцять тисяч голосiв. Щоразу, коли виникатимуть подiбнi клопоти, саме вам доведеться телефонувати головi округу та вправляти йому мiзки. Не в останню чергу тому, що вони не iгноруватимуть агента, навiть високого рангу, особливо тому, що всi знають про ваш вплив на Неньку.

– Неньку?

– Даруйте, – вибачився Лейсi. – Це агентурний псевдонiм нашоi керiвницi.

Емма посмiхнулася.

– А що таке ПЗВ? – запитала вона, зупинивши палець на нижньому рядку.

– Пенсiонери за вiком, – пояснив Лейсi, – хоча вони цiлком можуть вирiшити, хто переможе на виборах, оскiльки, якщо припустити, що вони зможуть взяти участь у них, то, найiмовiрнiше, проголосують. І навiть якщо вони не можуть ходити, ми надамо iм автiвку та водiя, щоб вiдвезти iх до найближчоi дiльницi. Коли я був молодим агентом, то навiть допомагав одному виборцю дiстатися на виборчу дiльницю на ношах. І лише коли я принiс його додому, вiн зiзнався, що голосував за лейбористiв.

Емма намагалася зберегти серйознiсть.

– Ну, – нарештi здався Лейсi, – ПЗВ насправдi означае проблеми з врахуванням, таких буде по кiлька щодня. Але я спробую забезпечити, щоб ви мали справу лише з реально складними, бо бiльшу частину часу ви будете в дорозi, поки я працюватиму тут у штабi.

– А е якiсь гарнi новини? – поцiкавилася Емма, продовжуючи вивчати дiаграму.

– Є. Ви можете не сумнiватися, що нашi опоненти зiштовхуються з такими самими клопотами, як i ми, й дякуйте Боговi, що у нас немае поля з позначкою «Профспiлки».

Лейсi звернувся до своеi пiдопiчноi:

– Менi кажуть, що ви добре знайомi з методами Грiффа Гаскiнса, правицi вашого брата. Я знаю його вже багато рокiв, хоча насправдi не знаю взагалi, то як вiн любить працювати?

– Абсолютно безжально. Не вiрить нiкому на слово, працюе, як скажений, i вважае всiх торi породженням пекла.

– Але ми обое знаемо, що у нього е одна велика слабкiсть.

– Це правда, – сказала Емма, – але вiн нiколи не пиячить пiд час передвиборчоi кампанii. Насправдi вiн не висмокче жодноi краплi, доки не порахують останнiй голос в останньому окрузi, а вже тодi, вигравши чи програвши, напиваеться як чiп.


* * *

– Бачу, що останне опитування громадськоi думки дае лейбористам два вiдсотки переваги, – зауважила Карiн, вiдводячи погляд вiд своеi газети.

– Не треба полiтики за снiданком, будь ласка, – благав Джайлз. – І, звiсно, нi слова, поки Емма тут.

Карiн посмiхнулася через стiл своiй зовицi.

– Ти помiтив, що твоя колишня дружина знову повернулася на першi шпальти? – запитала Емма.

– Що вона зробила цього разу?

– Схоже, ледi Вiрджинiя забирае Фреддi з престижноi початковоi школи у Шотландii. Вiльям Гiкi натякае, що причиною знову став брак грошей.

– Я нiколи не думав, що ти читаеш «Експрес», – насмiхався Джайлз.

– Сiмдесят три вiдсотки його читачiв пiдтримують Маргарет Тетчер, – парирувала Емма, – саме тому я не витрачаю часу на «Мiррор».

Коли задзеленчав телефон, Джайлз миттю покинув стiл i, не звертаючи уваги на телефон на сервантi, пiшов у коридор, щiльно зачинивши за собою дверi.

– Куди вiн вирушае сьогоднi? – прошепотiла Емма.

– Ставлю на п’ятий, – вiдповiла Карiн, – хоча охоче повiдомлю, що водiй везе його на Педдiнгтон.

– Редiнг – три i сiм десятих вiдсотка, Бат – два i дев’ять десятих вiдсотка, Бристольськi доки – один i шiсть десятих вiдсотка, Ексетер – два i сiм десятих вiдсотка i Труро…

– Це не може бути Труро, – заперечила Карiн. – Сьогоднi ввечерi у нього зустрiч у Будинку транспорту, тож вiн не змiг би повернутися вчасно.

Вона взяла паузу, коли до кiмнати зайшов Маркгем зi свiжою порцiею кави.

– З ким розмовляв мiй брат по телефону? – невимушено запитала Емма.

– З паном Деннiсом Гiлi.

– А, так, i вони збираються?..

– До Рiдiнга, мiледi, – закiнчив мажордом, наливаючи Еммi фiлiжанку кави.

– З вас би вийшов чудовий шпигун, – похвалила Емма.

– Спасибi, мiледi, – вiдгукнувся Маркгем перед тим, як зiбрати тарiлки й вийти з кiмнати.

– Звiдки ти знаеш, що вiн уже не шпигуе? – прошепотiла Карiн.


7

Якби хтось попросив Емму пояснити, що сталося упродовж наступних двадцяти восьми днiв, вона описала б iх як одну довгу маячню. Днi, якi починалися з того, що вона стрибала в автiвку о шостiй годинi ранку, мчала стрiмко, поки не засинала, здебiльшого у порожньому вагонi потяга або в заднiй частинi салону лiтака, близько першоi години ночi.

Джайлз працював приблизно в такому ж режимi: тi самi види транспорту, тi самi години працi, хоча й рiзнi округи. Настiльки рiзнi, що вони не могли постiйно пiдглядати одне за одним, i iхнi шляхи рiдко перетиналися.

Соцiологiчнi опитування послiдовно давали Лейбористськiй партii перевагу в кiлька балiв, тож Джон Лейсi попередив Емму, що упродовж останнього тижня будь-якоi виборчоi кампанii електорат зазвичай пiдтримуе уряд i владу. Емма цього не вiдчувала, коли виходила на вуличну агiтацiю, але iй було цiкаво, чи виборцi були просто ввiчливими, коли помiчали ii блакитну розетку, а вона в той час питала, чи будуть вони голосувати за консерваторiв. Щоразу, коли панi Тетчер вiдвiдувала край i у неi питали думку про соцiологiчнi опитування, вона завжди вiдповiдала: «Липовi опитування призначенi для несерйозних людей. А третього травня голосуватимуть лише реальнi люди».

Попри те, що вона та панi Тетчер спiлкувалися лише один-единий раз протягом усiеi двадцятивосьмиденноi кампанii, Емма дiйшла висновку, що лiдерка ii партii або дуже досвiдчена акторка, або й справдi вiрить, що консерватори переможуть.

– Є два фактори, якi жоднi опитування не можуть врахувати, – сказала вона Еммi. – Скiльки людей не бажають визнати, що проголосують за жiнку-прем’ер-мiнiстра, i скiльки дружин не кажуть своiм чоловiкам, що вперше голосуватимуть за консерваторiв.


* * *

Останнього дня кампанii i Джайлз, i Емма були в Бристольських доках, а коли годинник вдарив десяту годину вечора й вiддали останнiй голос, вони не почувалися достатньо впевненими, щоб передбачити остаточний результат. Обое поквапилися повернутися назад до Лондона потягом, але в рiзних вагонах.

Джон Лейсi повiдомив Еммi, що керiвництво обох партiй збереться у виборчих штабах – Центральному офiсi консерваторiв i Будинку транспорту лейбористiв, полiтичних осередках, насаджених у рiзних куточках Смiт-сквер, де всi чекатимуть результатiв голосування.

– До другоi години ночi, – коротко поiнформував ii Лейсi, – вже визначиться тенденцiя, i ми, мабуть, уже знатимемо, хто формуватиме наступний уряд. До четвертоi ранку в однiй будiвлi ще палатимуть вогнi й святкування триватиме до свiтанку.

– А в iншiй? – запитала Емма.

– Свiтильники почнуть гаснути близько третьоi, коли переможенi подадуться додому i зважуватимуть, кого звинувачувати, готуючись до опозицii.

– І яким, на вашу думку, буде результат? – поцiкавилася Емма в головного агента напередоднi опитування.

– Прогнози дають пройдисвiти та букмекери, – заперечив Лейсi. – Але яким би не був результат, – додав вiн, – працювати з Бристольською Боудiкою[7 - Боудiка (бл. 30–61) – королева кельтського племенi iценiв, корiнних жителiв Британii, котра пiдняла постання проти загарбникiв римлян. Бристольською Боудiкою поза очi називали Емму Клiфтон.] – висока честь.

Коли потяг дiстався до Педдiнгтона, Емма вистрибнула й схопила перше ж таксi. Повернувшись на Смiт-сквер, вона з полегшенням виявила, що Джайлза ще немае, але ii чекав Гаррi. Вона хутко прийняла душ i перевдягнулася, перш нiж вони вдвох перебралися на iнший бiк площi.

Жiнка була здивована тим, як багато людей ii впiзнавали. Деякi навiть аплодували, коли вона проходила повз них, а решта споглядали на неi у похмурому мовчаннi. Потiм посипалися привiтання, Емма обернулася й побачила, як iз автiвки виходить ii брат i махае рукою прихильникам своеi партii, перш нiж зникнути в Будинку транспорту.

Емма знову зайшла до обiйстя, з яким вона дуже добре ознайомилася упродовж останнього мiсяця, i ii зустрiли там кiлька провiдних партiйних дiячiв, iз котрими вона контактувала пiд час виборчоi кампанii. Люди облiпили телевiзори у кожнiй кiмнатi, прихильники, партiйцi та працiвники Центрального офiсу чекали перших результатiв. Жодного полiтика серед них не було. Усi вони повернулися до своiх округiв i чекали на звiстку, чи й досi залишаються депутатами парламенту.

Результати в окрузi «Кройдон-централ» оголосили о першiй двадцять три ночi, консерватори отримали на один i вiсiм десятих вiдсотка бiльше. Пролунали лише стриманi ура, позаяк усi знали, що нiхто в парламентi вже не матиме переваги, а Джим Келлеген буде змушений повернутися до палацу, де запитають, чи вiн спроможний сформувати уряд.

О першiй сорок три ранку вигуки стали гучнiшими, коли консерватори захопили Бесiлдон, який на графiку Емми позначили як перевагу консерваторiв у майже тридцять мандатiв. Пiсля цього результати почали надходити регулярно й швидко, зокрема й повторний перерахунок голосiв у Бристольських доках.

На той час, коли панi Тетчер виiхала зi свого округу у Фiнчлi одразу ж пiсля третьоi години ранку, у Будинку транспорту свiтло вже згасло. Коли ж вона увiйшла до Центрального офiсу, скептики раптово перетворилися на ii прихильникiв, а старi прихильники з нетерпiнням чекали, коли приеднаються до першоi ii адмiнiстрацii.

Лiдерка опозицii зупинилася на пiвдорозi до сходiв i виголосила коротку подяку. Емму зворушило те, що ii iм’я було серед згаданих у промовi. Потиснувши кiлька простягнутих рук, панi Тетчер вийшла з будiвлi за кiлька хвилин, пояснивши, що ii чекае напружений день. Емма замислилася, чи та взагалi ляже спати.

Трохи пiсля четвертоi ранку Емма востанне зайшла до кабiнету Джона Лейсi, щоб виявити, що той стоiть бiля таблицi й заповнюе останнi результати.

– Який ваш прогноз? – запитала вона, оглядаючи море блакитних квадратикiв.

– Виглядае, що матимемо бiльшiсть iз перевагою в сорок мандатiв, – вiдповiв Лейсi. – Цього бiльш нiж достатньо, щоб керувати краiною у найближчi п’ять рокiв.

– А нашi шiстдесят два округи, що вагаються? – поцiкавилася Емма.

– Ми виграли в усiх, окрiм трьох, але вже втрете перераховують голоси у Бристольських доках, тому, може, ми дiстанемо лише два.

– Гадаю, ми можемо дозволити Джайлзу залишити собi один, – прошепотiла Емма.

– Я завжди знав, що ви прихована мучениця, – зауважив Лейсi.

Емма подумала про свого брата й про те, як той зараз почуваеться.

– На добранiч, Джоне, – попрощалася вона. – І дякую за все. До зустрiчi за п’ять рокiв, – додала Емма й, покинувши будiвлю, покрокувала до свого будинку на iншому боцi площi, де планувала повернутися в реальний свiт.


* * *

За кiлька годин Емма прокинулася й виявила Гаррi, який сидiв збоку на лiжку, тримаючи в руках горнятко з чаем.

– Поснiдаеш iз нами, кохана, тепер, коли вже зробила свою справу?

Жiнка позiхнула й потягнулася.

– Непогана iдея, Гаррi Клiфтон, бо настав уже час повертатися до працi.

– Який план на сьогоднi?

– Маю повернутися до Бристоля. Треба зустрiтися з новопризначеним керiвником лiкарнi о третiй дня, щоб обговорити з ним прiоритети на наступний рiк.

– Задоволена своiм наступником?

– Не можу бути задоволеною бiльше. Саймон Докiнз – першокласний адмiнiстратор i був сумлiнним заступником, тому сподiваюся, що передача влади вiдбудеться гладенько.

– Тодi не заважатиму тобi вдягатися, – промовив Гаррi, подав дружинi чай i спустився вниз, щоб приеднатися до Джайлза за снiданком.

Той сидiв у дальньому кiнцi столу, обкладений ранковими газетами, в яких гарних новин для нього не було. Цього дня полiтик уперше посмiхнувся, коли в кiмнату зайшов його швагер.

– Як почуваешся? – поцiкавився Гаррi й поклав руку на плече своему давньому товаришевi.

– У мене були й кращi ранки, – зiзнався Джайлз, вiдсуваючи пресу вбiк. – Але не варто скаржитися. Я пропрацював у мiнiстерствi дев’ять iз останнiх чотирнадцяти рокiв i все одно маю шанс займати таку ж посаду за п’ять рокiв, бо не можу повiрити, що ця жiнка протримаеться довго.

Обое чоловiкiв пiдвелися, коли до кiмнати увiйшла Емма.

– Вiтаю, сестричко, – озвався Джайлз. – Ти була гiдним суперником, i це – заслужена перемога.

– Дякую, Джайлзе, – вiдгукнулася Емма й обiйняла брата, чого не робила останнi двадцять вiсiм днiв. – То що робитимеш сьогоднi? – запитала вона, сiдаючи в крiсло бiля нього.

– Сьогоднi вранцi менi доведеться здати своi печатки в офiсi, щоб та жiнка, – вiн постукав пальцем по свiтлинi на першiй шпальтi «Дейлi експрес», – могла сформувати свою першу i, сподiваюся, останню адмiнiстрацiю. Тетчер мае з’явитися в палацi о десятiй, щоб отримати благословення вiд королеви, а потiм iз трiумфом в’iде на Давнiнг-стрит. Ти зможеш спостерiгати за цим по телебаченню, але, сподiваюся, пробачиш менi, якщо не приеднаюся до тебе.


* * *

Пiсля того як Емма закiнчила збирати речi, Гаррi поставив iхнi валiзи бiля вхiдних дверей i долучився до дружини у вiтальнi, зовсiм не здивований тим, що ii погляд прикутий до телевiзора. Вона навiть не пiдвела голови, коли чоловiк увiйшов до кiмнати.

Із Букiнгемського палацу виiхали три чорних «ягуари». Натовп, що юрмився на хiднику бiля ворiт палацу, махав i плескав у долонi, коли кавалькада минала Пел-Мелл i повернула до Вайтхолу. Робiн Дей продовжував постiйно коментувати у прямому ефiрi:

– Нова прем’ерка витратить ранок на формування свого першого Кабiнету Мiнiстрiв. Очiкуеться, що лорд Керрiнгтон стане мiнiстром закордонних справ, мiнiстром фiнансiв – Джеффрi Гоу, а мiнiстром внутрiшнiх справ – Леон Брiттен. Що ж до iнших посад, нам доведеться зачекати, щоб дiзнатися, кому нададуть перевагу. Не думаю, що нас очiкуе багато сюрпризiв, хоча можете бути певнi, що зараз бiля своiх телефонiв сидять багато заклопотаних полiтикiв, сподiваючись на дзвiнок iз будинку номер десять, – додав вiн, коли три автiвки в’iхали на Давнiнг-стрит.

Коли прем’ерка вийшла з машини, ii вiтали гучними вигуками. Вона виступила з короткою промовою, згадавши святого Франциска Асизького, перед тим як переступити порiг своеi новоi резиденцii.

– Краще поквапитися, – зауважив Гаррi, – а то спiзнимося на потяг.


* * *

Пообiднiй час Емма провела iз Саймоном Докiнзом, ii наступником у Бристольському королiвському шпиталi, а о другiй повнiстю звiльнила свiй кабiнет. Вона зайняла задне сидiння своеi автiвки, а також увесь багажник усiм особистим скарбом, який назбирала упродовж останнього десятилiття. Коли жiнка востанне повiльно покидала межi лiкарнi, то вже не озиралася. Вона з нетерпiнням чекала тихоi вечерi в Садибi з Гаррi, а згодом – уперше за кiлька тижнiв – покласти голову на подушку до опiвночi, сподiваючись поспати довше чотирьох годин.


* * *

Емма ще була в халатi й насолоджувалася пiзнiм снiданком, коли пролунав дзвiнок.

Гаррi пiдняв слухавку телефону, що стояв на комодi, i якусь хвилину слухав, перш нiж закрити мiкрофон i прошепотiти:

– Це з будинку номер десять.

Емма схопилася й узяла слухавку, сподiваючись почути панi Тетчер на iншому кiнцi дроту.

– Це з будинку номер десять, – промовив офiцiйний голос. – Прем’ер-мiнiстерка цiкавиться, чи не могли б ви прибути сюди о пiв на першу?

– Звiсно, зможу, – вiдповiла Емма, не роздумуючи.

– О котрiй? – запитав Гаррi, коли вона поклала слухавку.

– О пiв на першу до будинку номер десять.

– Краще йди вдягайся, поки я виведу автiвку. Нам доведеться iхати швидше, якщо ти сподiваешся встигнути вчасно.

Емма побiгла нагору й завагалася, не в змозi вирiшити, що вдягнути. Простий темно-синiй костюм i бiла шовкова блузка нарештi виграли конкуренцiю.

Гаррi лише встиг сказати: «Чудово виглядаеш», натиснув на акселератор i виiхав iз брами, радiючи, що уникнув ранкових коркiв. Вiн зупинився бiля Темпл-Мiдс за кiлька хвилин до десятоi.

– Зателефонуй менi пiсля зустрiчi! – гукнув вiн вiд’iжджаючи, хоча не був упевнений, чи почула його дружина.

Коли потяг виiжджав з вокзалу, Емма не могла не думати, що якби Маргарет хотiла просто подякувати iй, то могла б зробити це по телефону. Вона переглянула вранiшнi газети, рясно всiянi свiтлинами новоi прем’ерки та версiями ii призначень на вищi посади. Кабiнет Мiнiстрiв мав зiбратися вперше о десятiй годинi ранку. Жiнка зиркнула на годинник: десята п’ятнадцять.

Емма була серед перших пасажирiв, якi зiйшли з потяга, й побiгла до зупинки таксi. Коли черга дiйшла до неi, назвала адресу:

– Будинок номер десять на Давнiнг-стрит, i я маю бути там до о пiв на першу.

Таксист поглянув на клiентку так, нiби хотiв сказати: «Дури когось iншого».

Коли таксi пiд’iхало до Вайтхолу й зупинилося внизу Давнiнг-стрит, полiцiянт зазирнув у салон, посмiхнувся i вiддав честь. Таксi повiльно пiд’iхало до вхiдних дверей будинку номер десять. Емма дiстала гаманець, але водiй промовив:

– Не треба, панно. Я голосував за торi, тож це вiд мене. І, до речi, удачi.

Перш нiж Емма пiдiйшла до дверей будинку номер десять, вони вiдчинилися. Емма зайшла досередини i виявила молоду жiнку, яка чекала на неi:

– Доброго ранку, ледi Клiфтон. Мене звуть Елiсон, я одна з особистих секретарок прем’ер-мiнiстерки. Знаю, що вона з нетерпiнням чекае зустрiчi з вами.

Емма мовчки пiшла за секретаркою вгору сходами на другий поверх, i вони зупинилися перед дверима. Секретарка постукала, натиснула на клямку й пропустила вiзитерку. Емма зайшла й побачила панi Тетчер, яка розмовляла по телефону.

– Ми оговоримо це ще раз пiзнiше, Вiллi, тодi я i повiдомлю вам свое рiшення.

Прем’ерка поклала слухавку.

– Еммо, – сказала вона, пiдводячись з-за столу. – Дуже добре, що ви приiхали до Лондона за такий короткий час. Я думала, що ви все ще в мiстi.

– Не проблема, панi прем’ер-мiнiстерко.

– Насамперед приймiть моi вiтання з перемогою на п’ятдесяти дев’ятьох округах iз шiстдесяти можливих. Це трiумф! Хоча, сподiваюся, ваш брат буде дражнити вас за те, що ви не змогли перемогти у Бристольських доках.

– Наступного разу, панi прем’ер-мiнiстерко.

– Але це може статися за п’ять рокiв, а до цього часу нам доведеться зробити ще дуже багато, саме тому я хотiла побачитися з вами. Ви, либонь, знаете, що я запросила Патрiка Дженкiна на посаду мiнiстра охорони здоров’я, i, звiсно, йому знадобиться заступник у Палатi лордiв, який буде проводити новий законопроект про Нацiональну охорону здоров’я через Верхню палату й допоможе його ухвалити. І я не можу придумати когось iз кращою квалiфiкацiею для цiеi роботи. Ви ж маете величезний досвiд роботи в Нацiональнiй службi здоров’я, i ваш досвiд працi на посадi голови акцiонерного товариства роблять вас iдеальним кандидатом на цю посаду. Тож сподiваюся, що ви визнаете можливим приеднатися до нашого уряду.

Емма онiмiла.

– Одна зi справдi чудових речей у вас, Еммо, те, що вам навiть не спадало на гадку, чому я хотiла вас бачити. Половина моiх мiнiстрiв вважають, що вони отримали не бiльше, нiж заслуговували, тодi як друга половина не могла приховати свого розчарування. Пiдозрюю, що ви едина, кого це щиро здивувало.

Емма виявила, що ствердно кивае.

– Тож дозвольте менi сказати вам, що буде зараз. Коли ви вийдете звiдси, на вулицi стоятиме автiвка, яка вiдвезе вас до Будинку Александра Флемiнга, де вас чекае мiнiстр. Вiн дуже детально розповiсть вам про вашi обов’язки. Зокрема, захоче поспiлкуватися з вами стосовно нового законопроекту про Нацiональну службу здоров’я, який я хотiла б якнайшвидше провести через обидвi палати, бажано упродовж року. Вислухайте Патрiка Дженкiна – вiн проникливий полiтик i постiйний секретар департаменту. Я б порадила вам також звернутися за порадою до брата. Вiн був не лише здiбним мiнiстром, але й як нiхто iнший знае, як працюе Палата лордiв.

– Але ж вiн – по iнший бiк барикад.

– Це не так працюе у Палатi лордiв, як ви швидко дiзнаетесь. Вони набагато цивiлiзованiшi, нiж у нижнiй палатi, й не зацiкавленi у простому нарощуваннi полiтичних дивiдендiв. І моя остання порада – визначiться, чи вам це подобаеться.

– Менi лестить, панi прем’ер-мiнiстерко, що ви згадали про мене, i маю визнати, що мене дещо збентежив цей виклик.

– Не варто. Ви були моею першою кандидатурою для цiеi роботи, – вiдмахнулася панi Тетчер. – Й останне, Еммо. Ви серед тих кiлькох друзiв, якi, як я сподiваюся, все одно називатимуть мене Маргарет, бо ця робота у мене – не назавжди.

– Дякую, панi прем’ер-мiнiстерко.

Емма пiдвелася й потиснула руку своiй новiй керiвницi. Вийшовши з кабiнету, вона виявила там Елiсон, яка стояла в коридорi.

– Вiтаю, панi мiнiстерко. Автiвка чекае, щоб вiдвезти вас до вашого робочого мiсця.

Коли вони сходили вниз, минаючи свiтлини колишнiх прем’ерiв, Емма намагалася усвiдомити те, що сталося упродовж останнiх кiлькох хвилин. Щойно вона дiйшла до коридору, як вхiднi дверi вiдчинилися i досередини зайшов молодик, якого повiв сходами iнший секретар. Їй стало цiкаво, яку посаду мають намiр запропонувати Норману.

– За мною, будь ласка, – запросила Елiсон i вiдчинила бiчнi дверi, що вели до маленькоi кiмнатки з письмовим столом i телефоном. Емма дивувалася, поки секретарка не зачинила дверi й не додала:

– Прем’ер-мiнiстерка подумала, що, можливо, ви хотiли б зателефонувати своему чоловiковi, перш нiж розпочати нову роботу.


8

Увесь ранок Джайлз збирав своi папери, теки й особистi речi й переносив iх з одного кiнця коридору в iнший. Вiн покинув просторий, добре обладнаний кабiнет, вiкна якого виходили на Парламент-сквер, лише за кiлька крокiв вiд Палати громад, а також команду пiдлеглих, чиiм единим завданням було задовольняти всi його потреби.

Натомiсть переiхав у тiсне примiщення, де працювала лише одна секретарка, вiд якоi очiкували, що виконуватиме ту ж роботу i в опозицii. Падiння було болiсним i стрiмким. Полiтик уже не мiг розраховувати на державних службовцiв, котрi могли б його консультувати, впорядковувати щоденний графiк i складати промови. Цi слуги тепер служили iншому пановi, котрий представляв iншу партiю, для того щоб процес державного управлiння тривав безперешкодно. Ось така демократiя.

Коли задзеленчав телефон, Джайлз пiдняв слухавку – на iншому кiнцi дроту був лiдер опозицii.

– Я збираю засiдання тiньового уряду на десяту годину ранку понедiлка у своему новому офiсi в Палатi громад, Джайлзе. Сподiваюся, що ви зможете взяти участь у цьому заходi.

Не маючи можливостi доручити особистiй секретарцi обдзвонити членiв Кабiнету Мiнiстрiв у будинку номер десять, Джим Келлеген уперше за останнi роки був змушений телефонувати особисто.


* * *

Сказати, що колеги Джайлза виглядали шокованими, коли зайняли своi мiсця за столом наступного понедiлка, було нiчого не сказати. Усi вони розглядали ймовiрнiсть програти жiнцi, але ж не так нищiвно.

Джим Келлеген головував на засiданнi, поспiхом написавши порядок денний на зворотному боцi конверта, який передрукувала секретарка, а тепер роздавали тим колегам, котрi змогли пережити вибори. Єдиною темою, яка займала розуми тих, хто сидiв за цим столом, було те, коли Джим пiде у вiдставку з посади лiдера Лейбористськоi партii. Це був перший пункт порядку денного. Пiсля того як вони змiцнять свое становище в опозицii, сказав вiн своiм колегам, доведеться обрати нового лiдера. Упродовж наступних кiлькох рокiв опозицiя чигатиме в коридорах на невдоволених, голосуватиме проти дiй уряду, щоб знову i знову зазнавати поразки.

Коли зустрiч закiнчилася, Джайлз зробив те, чого не робив роками: вiн покрокував додому пiшки – жодноi мiнiстерськоi автiвки. Вiн сумував за Бiллом, якому написав кiлька рядкiв, дякуючи за службу, а невдовзi приеднався до Карiн за обiдом.

– Це було моторошно? – поцiкавилася вона, коли чоловiк швендяв по кухнi.

– Це було як вiдро холодноi води, адже всi ми знаемо, що не зможемо iз цим нiчого вдiяти щонайменше чотири роки. А до того часу менi виповниться шiстдесят три, – нагадав вiн, – i новий лiдер партii, хто б це не був, без сумнiву, матиме власного кандидата на мое мiсце.

– Це якщо ти не органiзуеш посилену пiдтримку тому, хто стане наступним лiдером, – зауважила Карiн. – Бо в цьому випадку все ще зможеш отримати мiсце пiд сонцем.

– На мою думку, Деннiс Гiлi – единий реальний кандидат на цю посаду, i я впевнений, що партiя вибере його.

– А кому вiн може протистояти? – запитала Карiн, наливаючи чоловiковi келих вина.

– Профспiлки пiдтримають Майкла Фута, але бiльшiсть членiв партii тямлять, що з таким «лiвим» минулим партiя не матиме великоi надii перемогти на наступних загальних виборах.

Джайлз перехилив келих.

– Але нам немае потреби якийсь час турбуватися про такi варiанти, тож краще погомонiмо про щось приемнiше, примiром, де б ти хотiла провести лiтню вiдпустку.

– Існуе iще щось, що варто обмiркувати, перш нiж вирiшувати це, – зронила Карiн. – Можливо, електорат не голосував за тебе, але я знаю декого, хто все ще потребуе твоеi допомоги.

– Що ти маеш на увазi?

– Вранцi телефонувала Емма. Вона сподiваеться, що ти знайдеш час проконсультувати ii щодо новоi роботи.

– Їi новоi роботи?

– Тобi нiхто не сказав? Їi призначили заступницею мiнiстра охорони здоров’я, i вона, як i ти, працюватиме у Палатi лордiв.

Карiн зачекала реакцii чоловiка на це повiдомлення.

– Як би пишалася наша мати, – були першi слова Джайлза. – Хоч щось хороше принесли цi вибори. Я, звiсно, зможу розповiсти iй, яких вибоiн уникати, до кого прислухатися, кого iгнорувати та як завоювати довiру лордiв. Нелегка робота навiть у найкращi часи, – сказав вiн, уже примiряючись до нового завдання. – Я зателефоную iй одразу ж по обiдi, запропоную iй екскурсiю Вестмiнстерським палацом, поки ми перебуваемо у вiдпустцi.

– А якщо ми цього року iдемо до Шотландii на свята, – продовжила Карiн, – ми могли б запросити Гаррi з Еммою до нас. Це вперше за багато рокiв тобi не будуть постiйно перешкоджати державнi службовцi, котрi застерiгатимуть вiд кризи, або журналiсти, котрi запевнятимуть, що iм прикро заважати тобi у вiдпустцi, пане мiнiстр, але…

– Гарна iдея. На той час, коли Емма з’явиться у Палатi лордiв у жовтнi, ii новi колеги вирiшать, що вона вже десятилiття там перебувае.

– Є ще одна рiч, яку варто обговорити, якщо тепер у тебе е набагато бiльше вiльного часу, – продовжила Карiн, ставлячи на стiл тарiлку з м’ясивом.

– Маеш цiлковиту рацiю, кохана, – погодився Джайлз, беручи нiж iз виделкою. – Але пропоную не лише розмовляти про це, а й щось робити.


* * *

Лорд Гудмен пiдвiвся з-за столу, коли до його кабiнету увiйшла секретарка, супроводжуючи потенцiйну клiентку.

– Нарештi маю задоволення познайомитися з вами, панi Грант, – заявив вiдомий адвокат, коли вони тиснули навзаем руки. – Сiдайте, – додав вiн, пiдводячи гостю до зручного фотеля.

– Правда, що ви були адвокатом прем’ер-мiнiстра? – поцiкавилася Еллi-Мей сiдаючи.

– Атож, – пiдтвердив Гудмен. – Але зараз працюю на пана Вiлсона лише приватно.

– А ви знайшли час прочитати листа та додатки, якi я нещодавно вам надiслала? – запитала Еллi-Мей, добре тямлячи, що за бесiду треба платити за тiею ж ставкою, що й за юридичну консультацiю.

– Кожне слово, – сказав Гудмен i поплескав рукою теку на столi перед собою. – Я б узявся за цю справу, якби ваш чоловiк звернувся до мене у цьому пiкантному питаннi. Я б порекомендував йому вимагати у цiеi жiнки доказiв.

– Лорде Гудмен, в адвокатах було б набагато менше потреби, якби всi ми могли передбачати подii. Але, попри це, якою е ваша думка, чи iснують вагомi докази проти ледi Вiрджинii?

– Я б сказав, що так, мадам. Тобто якщо пан i панi Мортон погодяться пiдписати заяву, яка пiдтверджуе, що Фреддi Фенвiк – iхня дитина i що ледi Вiрджинiя знала про це на момент його народження.

– Просто покладiть перед ними потрiбний документ, лорде Гудмен, i вони його пiдпишуть. І як тiльки вони це зроблять, чи може Сайрус вимагати повернення всiеi суми, яку виплатив цiй шарлатанцi за цi роки?

– Кожен цент плюс вiдсотки або iншi виплати, встановленi судом, разом iз моiм гонораром, звiсно.

– Тож ваша порада подавати до суду? – нахилилася вперед Еллi-Мей.

– З одним застереженням, – сказав Гудмен, зводячи брову.

– Адвокати завжди вигадують застереження на той випадок, якщо все ж програють. Що ж, я готова вислухати вас.

– Немае сенсу судитися з ледi Вiрджинiею на таку велику суму, якщо в неi немае активiв, що мають реальну вартiсть. Одна газета, – сказав вiн, розгортаючи пухку теку, – стверджуе, що вона забирае юного Фреддi з його початковоi школи, оскiльки бiльше не може дозволити собi платити за неi.

– Але iй належить будинок на Онслоу-сквер, я достовiрно поiнформована про це, i вона мае пiв дюжини слуг, аби доглядати за ним.

– Належав, – виправив Гудмен. – Ледi Вiрджинiя продала цей будинок кiлька мiсяцiв тому i звiльнила весь персонал.

Вiн розгорнув iншу теку й переглянув кiлька вирiзок iз часописiв, перш нiж передати матерiали своiй клiентцi.

Пiсля того як Еллi-Мей закiнчила iх читати, вона запитала:

– Це змiнюе вашу думку?

– Нi, але для початку я б порекомендував надiслати ледi Вiрджинii листа без наполягань iз проханням виплатити повну суму та дати iй тридцять днiв на вiдповiдь. Менi важко повiрити, що вона не захоче укласти якусь мирну угоду, замiть того щоб ii визнали банкрутом i навiть виникла загроза ii арешту за шахрайство.

– А якщо вона цього не зробить?.. Бо я вiдчуваю, що вона цього не зробить, – вiдгукнулася Еллi-Мей.

– Тодi вам доведеться вирiшувати, чи видавати судовий припис, за великоi ймовiрностi, що з неi не вдасться стягнути жодного пенса, але вам, однак, доведеться сплачувати власнi судовi витрати, хоча й несуттевi.

Правник помовчав i додав:

– Зваживши все, я б порадив вам бути обережною. Природно, рiшення за вами. Але, як я вже зазначав, панi Грант, це може врештi-решт коштувати вам купи грошей без жодноi гарантii iх повернення.

– Якщо цю лярву оголосять банкрутом, вона зазнае приниження i вiдчуе небезпеку опинитися у в’язницi, це вартуватиме кожного витраченого пенса.


* * *

Гаррi з Еммою приiхали до Джайлза з Карiн на два тижнi до замку Малджелрi в Шотландii, родинного обiйстя iхнього дiдуся за материнською лiнiею, i щоразу, коли дзвонив телефон, це майже завжди стосувалося Емми, а коли прибували червонi скриньки, Джайлзу довелося звикнути не вiдкривати iх.

Їi брат змiг порадити новоспеченiй урядовицi, як поводитися з державними службовцями, котрi, здавалося, забули, що вона у вiдпустцi, та з полiтичними журналiстами, якi зневiрились у мiсяцi серпнi, коли Палата лордiв не засiдала. І щоразу, коли вони разом прогулювались по обiйстю, Джайлз вiдповiдав на незлiченнi запитання сестри, дiлячись iз нею своiм багаторiчним досвiдом роботи серед лордiв, тож, повернувшись до Лондона, Емма вiдчувала, що провела не вiдпустку, а вiдвiдувала розширенi семiнари з урядових питань.

Емма з Гаррi поiхали, а Джайлз i Карiн залишилися у замку iще на кiлька тижнiв. Джайлзу варто було дещо зробити, перш нiж вiдвiдати партiйну конференцiю у Брайтонi.


* * *

– Дякую, що погодилися зустрiтися, Арчi.

– Це для мене задоволення, – сказав десятий граф Фенвiк. – Нiколи не забуду про вашу доброту, коли зайняв мiсце батька в палатi й виголосив свою першу промову.

– Це й для мене приемнiсть, – вiдгукнувся Джайлз. – Хоча ви тодi й нападали на уряд.

– І маю намiр так само критично ставитися до консерваторiв, якщо iхня сiльськогосподарська полiтика буде такою ж печерною, як i ваша. Але скажiть менi, Джайлзе, чим я можу завдячувати такiй честi, адже ви нiколи не вважали мене людиною, котра мае звичку надаремно витрачати час.

– Зiзнаюся, – промовив Джайлз, коли Арчi подав йому велику склянку вiскi, – що я шукаю iнформацiю в однiй родиннiй справi.

– Випадково не йдеться про вашу колишню дружину Вiрджинiю?

– Ви поцiлили в яблучко. Я сподiвався, що ви зможете менi розповiсти, що робила ваша сестра останнiм часом. Чому питаю – поясню пiзнiше.

– Я хотiв би, якби мiг, – вiдповiв Арчi, – але не можу робити вигляд, що ми настiльки близькi. Єдине, що я знаю достеменно, це те, що Вiрджинiя знову залишилася без пенса за душею, хоча я i дотримувався умов батькового заповiту й продовжував видавати iй щомiсячну допомогу. Але цього виявилося недостатньо для вирiшення ii теперiшнiх проблем.

Джайлз вiдпив вiскi.

– Чи може однiею з проблем бути достойний Фреддi Фенвiк?

Арчi вiдповiв не одразу.

– Єдине, що ми зараз знаемо напевно, – зрештою сказав вiн, – то це те, що Фреддi – не син Вiрджинii, i, що iще цiкавiше, мiй батько мiг знати про це задовго до того, як залишив iй лише одну дрiбничку у своему заповiтi.

– Пляшку «Мейкерс Марк», – згадав Джайлз.

– Авжеж. Певний час мене це бентежило, – зiзнався Арчi, – поки до мене не навiдалася така собi панi Еллi-Мей Грант iз Батон-Руж, що у штатi Луiзiана, i не пояснила, що це – улюблена марка вiскi ii чоловiка Сайруса. Потiм вона дуже детально розповiла менi, що сталося пiд час вiзиту ii чоловiка до Лондона, коли йому випало нещастя зустрiти Вiрджинiю. Але я i досi гублюся щодо того, як iй вдавалося так довго морочити йому голову.

– Тодi дозвольте менi додати те, що я дiзнався вiд вельмишановного Гейдена Ранкiна, губернатора Луiзiани та давнього приятеля Сайруса Д. Гранта III. Виявилося, що поки Сайрус уперше та востанне навiдувався до Лондона, Вiрджинiя влаштувала складну аферу, аби переконати чоловiка, нiби вiн запропонував iй руку та серце, попри те, що той уже планував побратися з iншою – насправдi з Еллi-Мей. Потiм змусила цього недалекого чоловiка повiрити, що вона вагiтна, а вiн – батько дитини. Це все, що я знаю.

– Я можу додати iще дещо, – сказав Арчi. – Панi Грант менi повiдомила, що нещодавно найняла колишнього мажордома Вiрджинii та його дружину, пана i панi Мортон, котрi пiдписали заяву, яка пiдтверджуе, що насправдi Фреддi – iхня дитина, i тому щомiсячнi виплати Вiрджинii вiд Сайруса раптово припинилися.

– Не дивно, що вона тепер залишилася без коштiв. А Фреддi знае, що Мортони – його справжнi батьки?

– Нi, вiн нiколи не питав, i я також йому не казав, бо вiн усе одно вiдчувае, що батьки його покинули, – зауважив Арчi. – І стае щораз гiрше. Нещодавно панi Грант доручила лорду Гудмену представляти ii, намагаючись повернути кожен пенс, який iй заплатив Сайрус. Й отримавши задоволення вiд зустрiчi з грiзною Еллi-Мей Грант, можу сказати, що моя сестра нарештi зустрiла гiдного суперника.

– Але як Вiрджинiя може… – Джайлз замовк, коли дверi вiдчинилися i в кiмнату увiрвався маленький хлопчик.

– Чи я тобi не казав стукати, Фреддi, особливо коли у мене гостi?

– Даруйте, сер, – сказав хлопчик i швидко обернувся, щоб пiти.

– Перш нiж пiдеш, я хотiв би, щоб ти познайомився з одним чудовим полiтиком, – Фреддi повернувся назад. – Це лорд Беррiнгтон, котрий донедавна був членом Палати лордiв.

– Як вашi справи, сер? – простягнув руку Фреддi.

Якийсь час вiн споглядав на Джайлза, перш нiж врештi-решт запитати:

– Ви, часом, не той чоловiк, який був одружений iз моею мамою?

– Той самий, – пiдтвердив Джайлз. – І радий нарештi зустрiтися з тобою.

– Але ви не мiй батько, чи не так? – зронив Фреддi пiсля черговоi тривалоi паузи.

– Нi.

Фреддi виглядав розчарованим.

– Мiй дядько каже, що ви видатний полiтик, але подейкують, що колись ви були ще й чудовим гравцем у крикет.

– Але не видатним, – Джайлз намагався розрядити атмосферу. – І це було дуже давно.

– Але ж ви набрали сотню на стадiонi «Лордз».

– Дехто досi вважае це моiм найбiльшим досягненням.

– Я також наберу колись сотню на «Лордз», – пообiцяв Фреддi.

– Сподiваюся, що я буду присутнiй при цьому.

– Ви б могли прийти i подивитися, як я вiдбиваю наступноi недiлi. Це мiсцеве дербi, «Замок» проти «Селища», i я маю намiр вибороти переможний бал.

– Фреддi, не думаю…

– На жаль, я маю бути у Брайтонi на конференцii Лейбористськоi партii, – зiтхнув Джайлз.

На обличчi Фреддi знову з’явився вираз розчарування.

– Хоча маю зiзнатися, – продовжив Джайлз, – що набагато дужче волiв би спостерiгати, як ти граеш у крикет, нiж слухати нескiнченнi промови профспiлкових лiдерiв, котрi будуть торочити достеменно те саме, що й торiк.

– А ви все ще граете у крикет, сер?

– Тiльки тодi, коли Палата лордiв грае проти Палати громад, i нiхто не помiтить, наскiльки я втратив форму.

– Форма тимчасова, а клас постiйний, як сказав менi мiй тренер iз крикету.

– Може, й так, – погодився Джайлз, – але менi вже майже шiстдесят, i це мiй вiк, а не мiй середнiй показник балiв.

– Дабл-Джi Грейс[8 - Вiльям Гiлберт Грейс (1848–1915) – найвiдомiший i найвидатнiший гравець у крикет за всю iсторiю цього виду спорту.] грав за збiрну Англii, коли йому було за п’ятдесят, сер, тож, можливо, ви могли б подумати про те, щоб десь у майбутньому виступити за нас?

– Фреддi, слiд пам’ятати, що лорд Беррiнгтон – дуже зайнятий чоловiк.

– Але не настiльки зайнятий, аби не прийняти таку приемну пропозицiю.

– Спасибi, сер, – подякував Фреддi. – Я надiшлю вам календар матчiв, а тепер маю йти, – додав вiн. – Менi ще треба попрацювати над вiдбиванням iз паном Лорi, нашим дворецьким, який також е капiтаном «Замку».

І Фреддi звiявся iще до того, коли Джайлз отримав можливiсть поставити йому свое наступне запитання.

– Перепрошую, сер, – сказав Арчi пiсля того, як дверi зачинились. – Але Фреддi, схоже, не усвiдомлюе, що iншi люди також можуть мати власне життя.

– Вiн живе тут iз вами? – поцiкавився Джайлз.

– Тiльки на час вакацiй, що, боюся, не е iдеальним, бо зараз моi дiвчатка вже виросли й випурхнули з дому, тому йому не вистачае компанii. Найближчий будинок розташований за кiлька миль звiдси, але там немае дiтей. Та, попри те, що Вiрджинiя вiдмовилася вiд бiдного хлопчика, вiн не потерпатиме вiд фiнансових проблем, бо мiй батько залишив Фреддi лiкеро-горiлчаний завод «Глен Фенвiк», що приносить трохи менше ста тисяч фунтiв стерлiнгiв на рiк i який вiн успадкуе у свiй двадцять п’ятий день народження. Насправдi це те, що ви зараз п’ете, – сказав Арчi, пiдiймаючи склянку Джайлза, перш нiж додати: – Але нещодавно нашi юристи попередили, що Вiрджинiя нацiлилася на цю винокурню i радиться, чи можна якось обiйти умови заповiту мого батька.

– Це буде не вперше, коли вона намагаеться щось таке утнути, – докинув Джайлз.


9

– Нервуеш?

– Ще б пак, – зiзналася Емма. – Це нагадуе менi мiй перший день у школi, – додала вона, поправляючи довгу червону мантiю.

– Тут нема чого нервувати, – заспокоював сестру Джайлз. – Просто уяви себе християнкою, котра намiряеться увiйти в Колiзей за часiв Дiоклетiана, а кiлька сотень голодних левiв iз нетерпiнням чекають свого першого прийому iжi за кiлька тижнiв.

– Це навряд чи додасть менi впевненостi, – визнала Емма, коли двое швейцарiв у лiвреях вiдчинили захiднi дверi, щоб дозволити трьом перам увiйти до зали.

Баронеса Клiфтон iз Чу-Магни, що у графствi Сомерсет, вперше увiйшла до палати. Праворуч вiд неi, також у довгiй червонiй мантii та триколiрному капелюсi, опинився лорд Белстед, спiкер Палати лордiв. Лiворуч стояв лорд Беррiнгтон iз Бристольських докiв, колишнiй спiкер палати. Вперше за довгу iсторiю лордiв новий член отримав пiдтримку лiдерiв двох основних полiтичних партiй.

Емма зробила крок уперед, вiдчувши, як з обох бокiв ii свердлили тисячi очей. Усi трое зняли триколiрнi капелюхи й вклонилися колегам. Потiм вони продовжили свiй шлях, минаючи лави, заповненi безпартiйними членами, яких часто називали шанованими та гiдними.

– Вони можуть стати вирiшальним чинником у будь-якому спiрному питаннi, як тiльки вирiшать, якому лобi вiддати свiй голос, – пояснив сестрi Джайлз.

Вони рухались уздовж урядовоi лави, де до трибуни пiдiйшов лорд Белстед. Секретар подарував новiй колезi теплу посмiшку й простягнув iй аркуш паперу, на якому була надрукована присяга на вiрнiсть Коронi.

Емма поглянула на слова, якi вона вже повторювала у лазничцi вранцi, пiд час снiданку, в автiвцi дорогою до Вестмiнстерського палацу i, нарештi, коли «припудрювала носик» у вбиральнi. Але тепер це вже була не репетицiя.

– Я, Емма Елiзабет Клiфтон, присягаюся Всемогутнiм Богом, що буду вiрною та вiдданою Їi величностi королевi, ii спадкоемцям i наступникам, згiдно iз законом, i нехай менi допоможе в цьому Бог.

Секретар перегорнув сторiнку великого пергаментного рукопису, щоб нова членкиня могла додати свое iм’я до списку. Вiн запропонував iй авторучку, вiд якоi вона ввiчливо вiдмовилася на користь тiеi, яку подарував iй ii дiдусь, лорд Гарвi, пiд час хрещення майже шiстдесят рокiв тому.

Коли Емма пiдписала текст присяги, вона звела погляд на галерею для почесних гостей i побачила, як Гаррi, Карiн, Себастьян, Саманта, Грейс i Джессiка посмiхаються iй iз видимою гордiстю. Жiнка посмiхнулася у вiдповiдь, а опустивши очi, побачила представницю Палати громад, яка стояла бiля бар’еру. Прем’ер-мiнiстерка легко вклонилася iй, й Емма вiдповiла на привiтання.

Баронеса Клiфтон попрямувала за своiм братом уздовж передньоi лави, повз крiсло канцлера, на якому сидiли законнi господарi, поки не дiйшла до крiсла спiкера. Секретар ступив iй назустрiч i представив нового члена лорду-спiкеру.

– Ласкаво просимо до Палати громад, ледi Клiфтон, – промовив вiн, тепло тиснучи iй руку.

Пiсля цього зусiбiч пролунали вигуки «Слухайте, почуйте!», якими, за традицiею, колеги привiтали нового члена палати.

Потiм Джайлз провiв свою сестру повз трон, де кiлька членiв, якi сидiли на сходах, посмiхалися, коли вона виходила зi схiдних дверей i заходила до Палати лордiв. Коли ж вони вийшли з цiеi палати, жiнка скинула триколiрного капелюха i нарештi зiтхнула з полегшенням.

– Здаеться, левам сподобався твiй вигляд, – Джайлз нахилився, аби розцiлувати сестру в обидвi щоки, – хоча я i помiтив, як один чи двое моiх колег облизували губи в очiкуваннi твоеi першоi появи бiля трибуни.

– Не дайте обдурити себе своему брату, – втрутився Белстед. – Це саме вiн буде серед тих, хто облизуе губи в очiкуваннi, коли настане час вам протистояти опозицii.

– Але не ранiше, нiж ти виголосиш свою iнавгурацiйну промову, сестрице. Однак пiсля цього я буду зобов’язаний визнати тебе об’ектом для критики.

– То що тепер? – запитала Емма.

– Чай iз родиною на терасi, – нагадав iй Джайлз.

– А як тiльки ви звiльнитесь, – додав Белстед, – слiд повернутися в палату i зайняти свое мiсце в кiнцi передньоi лави. Упродовж наступних кiлькох днiв я б порадив вам спостерiгати за роботою лордiв, звикнути до наших дивних звичаiв i традицiй, перш нiж задуматися над тим, аби виголосити свою iнавгурацiйну промову.

– Це буде едина промова, яку ти виголосиш, i жоден учасник навiть не подумае перервати тебе, а той, хто пiде далi, похвалить твiй внесок, нiби ти Цицерон.

– І що тодi?

– Варто пiдготуватися до своiх перших завдань як заступницi мiнiстра з питань охорони здоров’я, – вiдповiв Белстед. – І намагайтесь не забути, що там будуть присутнi кiлька старших медичних чиновникiв.

– Коли ж рукавички знiмуть, – продовжив Джайлз, – не варто чекати якихось братерських почуттiв, навiть вiд своiх рiдних i близьких. Нiжнi посмiшки та почуття залишаться тiльки у тебе вдома.

– Але ви не завжди зможете покластися i на них, – криво посмiхнувся Белстед.

– Тим не менш, сестричко, ласкаво просимо до Палати лордiв. Зiзнаюся, що мало не луснув вiд гордощiв, коли хтось iз моiх колег сказав: «А ви знали, що це сестра лорда Беррiнгтона?»

– Спасибi, Джайлзе, – подякувала Емма. – З нетерпiнням чекатиму дня, коли один iз моiх колег скаже: «А ви знали, що це брат ледi Клiфтон?»


* * *

Стук, стук, стук. Карiн прокинулася першою. Вона перевернулася на другий бiк, припускаючи, що це, мабуть, сон.

Стук, стук, стук. Трохи гучнiше.

Вона раптом зовсiм прокинулася. Повiльно встала з лiжка i, не бажаючи збудити Джайлза, навшпиньки пiдiйшла до вiкна. Стук, стук, стук. Іще гучнiше.

– Що там таке? – запитав сонний голос.

– Маю намiр дiзнатися, – Карiн вiдсунула фiранку й кинула погляд на брукiвку.

– Господи! – вигукнула вона i зникла зi спальнi, перш нiж Джайлз встиг запитати, що вiдбуваеться.

Карiн побiгла сходами вниз, швидко вiдчинила вхiднi дверi й побачила малого хлопчика, що скулився на порозi й увесь тремтiв.

– Заходь, – прошепотiла вона.

Але той, здавалося, вагався, поки вона не обiйняла його за плечi й не сказала:

– Не знаю, як ти, Фреддi, а я б напилася гарячого шоколаду. Чому б тобi не зайти досередини й не роздивитися, що можна тут знайти?

Хлопчина узяв господиню за руку, й коли вони йшли коридором й завернули на кухню, на сходах з’явився Джайлз.

– Сiдай, Фреддi, – звелiла Карiн, наливаючи трохи молока в баняк. Джайлз приеднався до них.

– Як ти сюди потрапив? – нiби мимохiть запитала вона.

– Сiв на потяг iз Единбурга, але, поки не приiхав до Лондона, не второпав, наскiльки вже пiзно. Я чекаю на порозi вашого дому вже бiльше години, – пояснив вiн. – Не хотiв вас будити, але зовсiм закоцюб.

– Ти повiдомив своему директоровi чи лорду Фенвiку, що iдеш до нас? – поцiкавився Джайлз, коли Карiн вiдкривала бляшанку з печивом.

– Нi. Я втiк iз каплицi пiд час молитов, – зiзнався хлопчина.

Карiн поставила кухоль iз гарячим шоколадом i тарiлку пiсочного печива на стiл перед несподiваним гостем.

– А хоч комусь, хоча б товаришу, сказав, що плануеш нас вiдвiдати?

– У мене не так багато друзiв, – зiзнався Фреддi, цмулячи шоколад. Вiн пiдвiв очi на Джайлза i додав: – Будь ласка, не кажiть, що я маю повернутися.

Джайлз не змiг вигадати гiдну вiдповiдь.

– Потурбуймося про це вранцi, – сказала Карiн. – Пий, а тодi я вiдведу тебе до гостьовоi спальнi, щоб ти мiг трохи поспати.

– Спасибi, ледi Беррiнгтон, – подякував Фреддi. Вiн допив гарячий шоколад. – Менi дуже шкода, я не хотiв завдавати вам клопотiв.

– Ти iх iще не завдав, – заперечила Карiн. – Але зараз буде краще лягти спати.

Вона знову узяла хлопця за руку й вивела з кiмнати.

– На добранiч, лорде Беррiнгтон, – попрощався хлопчина вже набагато веселiшим голосом.

Джайлз поставив чайник на плиту i зняв чайничок для заварки з полицi. Чекаючи, поки вода закипить, узяв телефонну слухавку, набрав довiдку й запитав номер початковоi школи Фреддi у Шотландii. Щойно вiн це зробив, то перевiрив, чи не мае у телефоннiй книзi домашнього номера Арчi Фенвiка.

Джайлз вирiшив, що сьома ранку буде достатньою годиною для контакту з ним. Чайник засвистiв саме тодi, коли знову з’явилася

Карiн.

– Вiн заснув, як тiльки поклав голову на подушку, бiдолашний.

Джайлз налив iй горнятко чаю.

– Ти була такою спокiйною й обнадiйливою. Чесно кажучи, я навiть не знав, що казати чи робити.

– Звiдки ти мiг знати? – погодилася Карiн. – Адже до тебе нiколи не стукали у дверi посеред ночi.


* * *

Коли баронеса Клiфтон з Чу-Магни пiднялася, щоб виголосити свою iнавгурацiйну промову в Палатi лордiв, переповнена аудиторiя замовкла. Вона пiдвела погляд на галерею почесних гостей, аби побачити, як Гаррi, Себастьян, Саманта i Грейс посмiхаються iй, але там не було Джессiки. Емма гадала, де вона. Звернула свою увагу на опозицiйну передню лаву, де сидiв тiньовий лiдер палати, схрестивши руки. Вiн пiдморгнув новачцi.

– Мiлорди, – почала жiнка, i голос ii затремтiв. – Ви, мабуть, здивованi, побачивши, як цей нещодавно спечений урядовець стоiть за трибуною, звертаючись до вас. Але можу вас запевнити, що нiхто не був здивований цим бiльше за мене.

По обидва боки палати прошелестiв смiх, який допомiг Еммi розслабитися.

– Лорд Гарвi з Глостера сидiв на цих лавах близько п’ятдесяти рокiв тому, а лорд Беррiнгтон iз Бристольських докiв сидить зараз по iнший бiк палати як лiдер опозицii. Ви бачите перед собою iхню онуку та сестру. Прем’ер-мiнiстерка надала менi можливiсть продовжувати роботу в службi охорони здоров’я, але цього разу не як член правлiння великоi лiкарнi, ii заступник або навiть голова, а як один iз заступникiв мiнiстра. І я хочу, щоб члени цiеi палати не сумнiвались у тому, що я маю намiр виконувати своi обов’язки з такою ж стараннiстю та ретельнiстю, як i на кожнiй своiй посадi – i державнiй, i приватнiй. Нацiональна служба охорони здоров’я, мiлорди, опинилася на роздорiжжi, хоча я достеменно знаю, в якому напрямку хочу ii вести. В менi ви знайдете вiдданого товариша хiрурга, лiкаря, медичноi сестри i, що найголовнiше, пацiента. Оглядаючи цю палату, я бачу одного-двох iз вас, хто, можливо, i потребуе послуг Нацiональноi служби здоров’я у недалекому майбутньому.

Емма вважала рядок, який додав ii брат, дещо ризикованим, але Джайлз запевнив, що лорди, на вiдмiну вiд королеви Вiкторii, приймуть це зважено. Вiн мав рацiю. Вони засмiялися у вiдповiдь, коли вона посмiхнулася з кафедри лiдеру опозицii.

– Із цiею метою, мiлорди, я продовжуватиму боротися з упертою бюрократiею, страхом перед iнновацiями, переоцiненими спецiальними радниками, котрi нiколи не брали до рук скальпеля i не спорожняли лiкарняне судно.

Палата схвально заревла.

– Але настiльки ж важливо, – правила далi Емма, стишуючи голос, – i я нiколи не забуду мудрi слова свого дiдуся, лорда Гарвi, коли я, будучи маленькою дiвчинкою, мала смiливiсть запитати його: «Який сенс у Палатi лордiв?» – «Служити, – вiдповiв вiн, – i тримати в шорах цих хапуг iз Палати громад».

Ця заява викликала овацii з обох бокiв палати.

– Тож дозвольте запевнити вашi свiтлостi, – пiдсумувала Емма, – що це завжди буде моею мантрою, коли прийматиму рiшення вiд iменi уряду, в якому працюю. І, нарештi, я можу подякувати палатi за доброту й поблажливiсть до жiнки, котра не до кiнця усвiдомлюе, що вона не гiдна стояти в одному рядi зi своiм дiдом i братом.

Емма сiла в супроводi тривалих оплескiв i розмахування документами, а тi члени, якi дивувались, чому цю жiнку вирвали з невiдомостi, вже не сумнiвалися в тому, що Маргарет Тетчер прийняла правильне рiшення. Як тiльки лорди вгамувалися, лорд Беррiнгтон пiдвiвся зi свого мiсця на переднiй лавi опозицii та доброзичливо поглянув на сестру, перш нiж розпочати свою заздалегiдь пiдготовлену промову. Емма мiркувала, коли й вона зможе це зробити, якщо взагалi коли-небудь зможе.

– Мiлорди, якщо сьогоднi я виявляю братську гордiсть, то можу лише сподiватися, що палата буде поблажливою. Коли ми з панi державним секретарем чубилися у дитинствi, я завжди перемагав, але це було лише тому, що я був бiльшим i дужчим. Однак наша матуся завжди казала, що як тiльки ми обое подорослiшаемо, я дiзнаюся, що виграв битву, але не вiйну.

В опозицii засмiялася, поки тi, хто сидiв на урядових лавах, волали:

– Слухайте, почуйте!

– Але дозвольте менi попередити мою шляхетну родичку, – продовжував Джайлз, i його голос уперше прозвучав серйозно, – що момент ii трiумфу може виявитися нетривким, адже коли настане час уряду репрезентувати новий законопроект про охорону здоров’я, iй не варто сподiватися, що вона отримае таку ж поблажливiсть iз цього боку палати. Ми будемо уважно вивчати цей законопроект рядок за рядком, пункт за пунктом, i немае потреби нагадувати шановнiй баронесi, що саме Лейбористська партiя пiд орудою Клемента Еттлi створила Нацiональну службу охорони здоров’я, а не ця зграйка торi, якi тимчасово сидять на урядових лавах.

Опозицiя пiдбадьорила свого лiдера оплесками.

– Тож буду радий привiтати мою шляхетну родичку з чудовою iнавгурацiйною промовою, але раджу iй смакувати цю мить, бо коли вона наступного разу повернеться на трибуну, цей бiк палати сидiтиме в очiкуваннi ii звiту, i дозвольте менi запевнити шляхетну баронесу, що вона бiльше не зможе покладатися на хоч якусь братську допомогу. І тодi iй доведеться виграти i битву, i вiйну.

Опозицiйнi лави виглядали так, нiби не могли дочекатися цього протистояння.

Емма посмiхнулася й гадала, скiльки людей у палатi здивувалися б, якби дiзналися, яку кiлькiсть ii промови пiдготував саме цей шляхетний лорд, котрий зараз вказував на неi. Вiн навiть слухав ii репетицiю на кухнi на Смiт-сквер минулоi ночi. Емма лише хотiла б, щоб iхня мати сидiла на гостьовiй галереi i спостерiгала, як вони знову сваряться.


* * *

Пан Сатклiфф, директор школи Гренджмут, був вельми вдячний, коли ледi Беррiнгтон привезла Фреддi назад до Шотландii, i як тiльки хлопчик неохоче повернувся до свого класу, поцiкавився, чи не може вiн перебалакати з нею. Карiн легко погодилася, позаяк пообiцяла Джайлзу, що спробуе з’ясувати причину, чому Фреддi накивав зi школи п’ятами.

Пiсля того як вони влаштувались у його кабiнетi, директор не став гаяти часу i торкнувся теми, що стосувалася iх обох.

– Добре, що ваш чоловiк не приiхав iз вами, ледi Беррiнгтон, – почав вiн, – бо це дозволить менi бути бiльш вiдвертим щодо Фреддi. Боюся, що хлопчик нiколи насправдi не почувався тут добре з того дня, коли прибув сюди, i боюся, що в цьому винна його мати.

– Якщо ви маете на увазi ледi Вiрджинiю, – зауважила Карiн, – я впевнена: ви знаете, що вона не його мати.

– Я скорiше припустив би таке, – сказав директор, – бо це пояснювало б, чому вона жодного разу не вiдвiдала Фреддi, поки вiн тут був.

– І вона нiколи цього не зробить, – додала Карiн, – адже це не вiдповiдае ii метi.

– І хоча лорд Фенвiк робить усе, що в його силах, аби допомогти, – правив далi пан Сатклiфф, – вiн не батько хлопчика, i боюся, що ситуацiя погiршилася, коли Фреддi вперше зустрiв вашого чоловiка.

– Але я вважала, що iхне знайомство пiшло на краще хлопчику.

– Фреддi також так вважае. Кiлька днiв вiн нi про що iнше й не згадував. Насправдi, повернувшись до початку семестру, вiн був уже зовсiм iншою дитиною. Його бiльше не переслiдували хлопцi, котрi постiйно дражнили його через його матiр, бо тепер вiн був натхненний тим, хто, як йому хотiлося, мiг бути його батьком. З того дня вiн став переглядати газети у пошуках будь-якоi згадки про лорда Беррiнгтона. Вiдколи зателефонував ваш чоловiк, аби повiдомити, що Фреддi з ним у Лондонi, я не здивувався.

– А чи знаете ви, що Джайлз писав Фреддi, бажаючи йому всiлякоi удачi у матчi з крикету «Замок» проти «Селища», i попросив його повiдомити про результат, але вiдповiдi не отримав.

– Цього листа вiн весь час носить iз собою, – поiнформував директор, – але, на жаль, вiн схибив, i його команда програла, i це пояснюе, чому вiн так i не вiдповiв.

– Дуже сумно, – зiтхнула Карiн. – Але можу вас запевнити, що Джайлз хибив набагато частiше, нiж набирав бали на полi та поза ним.

– Але хлопець цього не мiг знати, а його единим досвiдом спiлкування з родичами була ледi Вiрджинiя. А тепер погляньте, до чого дiйшло.

– Якщо я можу чимось допомогти, скажiть що…

– Є таке, ледi Беррiнгтон, – директор зробив паузу. – Я знаю, що ви час вiд часу приiжджаете до Шотландii i могли б подумати про те, щоб узяти Фреддi на вихiднi?

– Чому ж лише на вихiднi? Якщо Арчi Фенвiк погодиться, Фреддi також може приеднатися до нас у Малджелрi пiд час лiтнiх вакацiй.

– Маю визнати, що це була iдея лорда Фенвiка. Вiн розповiв менi про випадкову зустрiч Фреддi з вашим чоловiком.

– Цiкаво, чи це було випадково?

Директор не вiдповiв i просто додав:

– Як гадаете, лорд Беррiнгтон вiдреагуе на мою пропо-

зицiю?

– Вiдкрию вам маленький секрет, – сказала Карiн. – Вiн уже вiдмiряв двадцять два ярди, на яких можна облаштувати поле для крикету.

– Тодi можете сказати своему чоловiковi, що Фреддi, мабуть, буде наймолодшим учасником, який будь-коли грав у шкiльнiй одинадцятцi.

– Джайлз буде в захватi. Але чи можу я висловити одне невеличке прохання, пане директор?

– Певна рiч, ледi Беррiнгтон.

– Чи можна менi сказати Фреддi, що саме ми вирiшили, iще до мого повернення до Лондона?


10

Коли Джеймс Келлеген виступив iз заключною промовою як лiдер Лейбористськоi партii на щорiчнiй конференцii у Блекпулi, Джайлз второпав, що якщо пiдтримае не того кандидата, котрий змiнить керiвника партii, його полiтичнiй кар’ерi настане гаплик.

Коли чотири колишнiх урядових мiнiстри виявили своi амбiцii, вiн не сумнiвався, що е лише двое серйозних кандидатiв. У правому кутi стояв Деннiс Гiлi, який працював мiнiстром фiнансiв у кабiнетах Келлегена та Гарольда Вiлсона i, як i Джайлз, отримав нагороду у Другiй свiтовiй вiйнi. У лiвому кутi перебував Майкл Фут, мабуть, найкращий оратор Палати громад пiсля Вiнстона Черчилля. Попри те, що його мiнiстерська кар’ера не зрiвнялася з кар’ерою Гiлi, вiн мав пiдтримку бiльшостi впливових профспiлок, якi отримали в парламентi дев’яносто одного представника.

Джайлз намагався вiдкинути думку, що якби вiн вирiшив узяти участь у довиборах вiд Бристольських докiв десятьма роками ранiше, а не прийняв пропозицiю Гарольда Вiлсона зайняти мiсце у верхнiй палатi, то зараз мiг би бути серйозним претендентом на лiдерство в партii. Однак довелося визнати, що час у полiтицi вирiшуе все i що е щонайменше десяток його ровесникiв, котрi також могли вигадати реальний сценарiй, як стати лiдером партii, i незабаром пiсля цього опинитися у будинку номер десять на Давнiнг-стрит.

Однак Джайлз вважав, що iснуе лише один кандидат, який мав шанси перемогти панi Тетчер на наступних загальних виборах, i вiн мiг лише сподiватися, що бiльшiсть його колег у нижнiй палатi також це розумiють. Пропрацювавши в урядi й опозицii понад тридцять рокiв, Джайлз знав, що полiтику можна змiнити, лише сидячи в урядових лавах, а не гаючи без сенсу роки в опозицii, iнколи здобуваючи лише випадкову непередбачувану перемогу.

Рiшення щодо того, хто мае очолити партiю, ухвалюватимуть двiстi шiстдесят дев’ять лейбористiв, котрi сидiли в Палатi громад. Нiкому iншому голосувати не дозволять. Тож як тiльки Келлеген оголосив, що йде зi своеi посади, Джайлз рiдко покидав коридори влади щовечора, аж доки там не вимикали свiтло. Вiн проводив незлiченнi години, блукаючи коридорами упродовж дня, вихваляючи чесноти свого кандидата, проводячи вечори в барi Еннi, купуючи пiнти пива й намагаючись переконати тих колег у нижнiй палатi, якi вагалися, щоб консерватори молилися, що оберуть Майкла Фута, а не Деннiса Гiлi.

Молитви торi отримали вiдгук, коли при другому голосуваннi Фут здолав Гiлi ста тридцятьма дев’ятьма голосами проти ста двадцяти дев’яти. Деякi колеги Джайлза з Громадського комiтету вiдверто визнали, що вони дуже радi пересидiти певний час в опозицii, поки новий лiдер не стане подiляти iхню лiву iдеологiю.


* * *

Наступного дня Емма повiдомила Джайлзу за снiданком, що коли Маргарет Тетчер почула цю новину, вона вiдкоркувала пляшку шампанського й проголосила тост за сто тридцятьох дев’ятьох лейбористiв, якi гарантували, що вона залишиться в будинку номер десять на Давнiнг-стрит протягом найближчого майбутнього.

Давня традицiя обох партiй полягае в тому, що при виборi нового лiдера кожен, хто сидить на переднiй лавi, спершу подае пропозицiю про вiдставку, а потiм чекае запрошення приеднатися до новоi команди. Пiсля того як Джайлз написав заяву про звiльнення, вiн не втрачав даремно часу в очiкуваннi, тiнню якого мiнiстра йому запропонують стати, позаяк знав, що його телефон уже нiколи не задзеленчить. Наступного понедiлка вiн отримав коротку записку вiд нового лiдера, написану вiд руки, в якiй той дякував йому за довготривалу роботу в партii.

Наступного дня Джайлз виiхав iз кабiнету лiдера опозицii у Палатi лордiв на першому поверсi, щоб звiльнити мiсце своему новопризначеному наступнику. Наразi ж сидiв сам-один у ще меншiй кiмнатцi без вiкон десь у пивницi, намагаючись змиритися з тим, що його кар’ера на передовiй закiнчилася, й усе, чого вiн мiг очiкувати, – це роки забуття на заднiх лавах. За вечерею того вечора вiн нагадав Карiн, що його долю вирiшили лише десять голосiв.

– П’ять, якщо точнiше, – зауважила вона.




Себастьян Клiфтон

1981



11

– Менi шкода.

– Це все, що ти можеш сказати? – обурилася Джессiка, люто глянувши на нього.

Себастьян поклав руку на плече доньки:

– Обiцяю, що повернуся вчасно, аби вiдвести тебе i твою матiр на святкову вечерю.

– Пригадую, коли ти востанне таке обiцяв, то замiсть цього полетiв в iншу краiну. Але принаймнi тодi це було задля того, щоб пiдтримати невинну людину, а не шахрая.

– Десмонда Меллора можна навiдувати лише в суботу з другоi до третьоi години дня, тож у мене не було великого вибору.

– Ти мiг би його послати.

– Обiцяю, що повернуся до п’ятоi. Ну, не пiзнiше шостоi. А позаяк у тебе день народження, можеш обрати ресторан.

– А тим часом доведеться няньчити Джейка, а коли повернеться мама, пояснити iй, куди ти подiвся. Я можу вигадати й кращi способи, як провести свiй день народження.

– Я тобi все вiдшкодую, – запевнив Себастьян. – Обiцяю.

– Тiльки не забувай, татку, що вiн шахрай.


* * *

Коли Себастьян пробирався крiзь затори того пiзнього ранку, намагаючись виiхати з Лондона, вiн навiть подумати не мiг, наскiльки його донька мала рацiю. Чудово розумiючи, що це могла бути цiлком марна подорож, вiн узагалi не бажав мати нiчого спiльного iз цим чоловiком.

Краще було взяти Джессiку пообiдати у «Понте Веччьо», щоб вiдсвяткувати ii шiстнадцятий день народження, нiж iхати до в’язницi в Кентi, аби вiдвiдати людину, яку вiн зневажав. Але Себастьян знав: якщо не дiзнаеться, чому Десмонд Меллор хоче настiльки термiново його бачити, вiн збожеволiе вiд цiкавостi. Безперечним було лише одне: Джессiка вимагатиме детального звiту, чому цей клятий чоловiк прагнув зустрiчi з ним.

Зважаючи на дорожнi вказiвники, до Форд-оупен лишилося iхати близько десяти миль. Нiде не згадували слово «в’язниця», бо це б образило мiсцевих жителiв. Бiля шлагбаума з маленькоi будки вийшов черговий офiцер i запитав у Себастьяна iм’я. Вiдтак поставив галочку навпроти прiзвища «Клiфтон» у планшетi, пiдняв шлагбаум, i його скерували в бiк дiлянки безплiдноi землi, яка по суботах виконувала роль автостоянки.

Припаркувавши машину, Себ зайшов у приймальне вiддiлення, де вже iнший офiцер запитав його iм’я. Але цього разу його попросили показати ще й якийсь документ. Вiдвiдувач простягнув свое водiйське посвiдчення – ще одна галочка в iншому планшетi, – а тодi йому наказали покласти в шафку всi своi цiннi речi, зокрема, й гаманець, годинник, обручку та трохи готiвки. Черговий твердо нагадав, що за жодних обставин не можна брати на зустрiч з ув’язненим грошi. Вiн вказав на прикрiплене до стiни повiдомлення, яке застерiгало вiдвiдувачiв, що передавання грошей будь-кому у в’язницi може закiнчитися шестимiсячним термiном за гратами.

– Даруйте за запитання, сер, – сказав офiцер, – ви вперше вiдвiдуете в’язницю?

– Нi, не вперше, – заперечив Себастьян.

– Тодi ви, мабуть, знаете про купони, якщо ваш приятель захоче горнятко чаю або канапки.

«Вiн менi не приятель», – хотiв сказати Себастьян, передаючи банкноту в один фунт для обмiну на десять купонiв.

– Ми повернемо рiзницю, коли ви повернетесь.

Себ подякував, замкнув дверцята шафки й поклав до кишенi ключ разом iз купонами. Коли ж увiйшов до зали очiкувань, iнший офiцер вручив йому невеликий жетон iз викарбуваним на ньому номером вiсiмнадцять.

– Зачекайте, поки не оголосять ваш номер, – пояснив

офiцер.

Себастьян сидiв на пластиковому ослiнчику в кiмнатi, заповненiй людьми, котрi виглядали так, нiби це лише частина iхнього повсякденного життя. Вiн озирався навколо, щоб поглянути на дружин, подруг, батькiв i навiть маленьких дiтей, якi бавилися у куточку, й у всiх не було нiчого спiльного, окрiм того, що iхнього родича, товариша чи коханого замкнули у буцегарнi. Себ пiдозрював, що вiн единий, хто вiдвiдуе людину, яка йому зовсiм не до вподоби.

– Номери вiд одного до п’яти! – пролунав голос iз динамiка.

Кiлька вiдвiдувачiв схопилися й поквапилися з кiмнати, явно не бажаючи гаяти жодноi хвилини вiдведеноi iм години. Один iз них залишив примiрник «Дейлi мейл», i Себ погортав часопис, аби хоч якось скрасити час. Нескiнченнi свiтлини принца Чарльза та ледi Дiани Спенсер, якi базiкали на садовiй вечiрцi у Норфолку; Дiана виглядала надзвичайно щасливою, тодi як принц виглядав так, нiби вiдкривав електростанцiю.

– Номери вiд шести до десяти! – прогримiв динамiк, й iнша зграйка вiдвiдувачiв швидко подалася на вихiд.

Себ перегорнув сторiнку. Маргарет Тетчер обiцяла закон для боротьби з дикими котами. Майкл Фут охарактеризував цi заходи як драконiвськi й проголосив свою полiтику роботою для своiх, а не для чужих.

– Номери з одинадцяти до п’ятнадцяти.

Себастьян поглянув на годинник на стiнi: чотирнадцята дванадцять. За такоi швидкостi йому може пощастити поспiлкуватися з Меллором не довше сорока хвилин, хоча вiн й пiдозрював, що бранець добре пiдготуеться i не буде надаремно гаяти час. Вiдвiдувач пiдiйшов до задньоi стiни примiщення, щоб побачити стару фотографiю, на якiй Мухаммед Алi вказував пальцем на репортера зi словами: «Його п’ястук не може втрапити у те, чого не бачать його очi». Себ зацiкавився, хто ж вигадав такi блискучi рядки. Може, й сам колишнiй чемпiон?

– Номери iз шiстнадцятого по двадцятий!

Себ повiльно пiдвiвся й приеднався до гурту з десятка вiдвiдувачiв, якi попрямували за офiцером до надр в’язницi. Перед тим як дозволити зайти до зали для вiдвiдин, iх зупинили й обшукали.

Себастьян опинився у великому квадратному примiщеннi з десятками маленьких столикiв, кожен з яких був оточений чотирма крiслами – одним червоним i трьома синiми. Вiн окинув поглядом кiмнату, але не помiтив Меллора, доки той не пiдняв руку. Меллор так погладшав, що Себастьян заледве його впiзнав. Іще до того як Себ сiв, Меллор махнув рукою в бiк кафетерiю в iншому кiнцi кiмнати й попросив:

– Чи не могли б ви принести менi горнятко чаю та батончик «КiтКат»?

Себ став у невелику чергу бiля стiйки, де обмiняв бiльшiсть своiх купонiв на два горнятка чаю та два «КiтКати». Повернувшись до столика, вiн поставив одне горнятко та поклав обидва батончики перед своiм давнiм супротивником.

– Отже, чому ви хотiли зi мною зустрiтися? – поцiкавився Себастьян без будь-яких свiтських балачок.

– Це довга iсторiя, але не думаю, що вона вас здивуе.

Меллор зробив ковток чаю i розгорнув обгортку «КiтКата»:

– Пiсля того як полiцiя з’ясувала, що ми зi Слоуном вiдповiдальнi за арешт вашого приятеля Хакiма Бiшари, Слоун виступив на боцi Корони й усе спихнув на мене. Мене засудили до двох рокiв за гратами за перекручення судочинства, тодi як його звiльнили вiд покарання. Нiби було недостатньо того, що я опинився в буцегарнi, йому ще й вдалося взяти пiд свiй контроль «Меллор тревел». Та ще й стверджувати, що вiн единий, хто може врятувати компанiю, поки ii голова перебуватиме у в’язницi, й акцiонери на це купилися.

– Але як мажоритарний акцiонер ви все одно мали б зберегти загальний контроль?

– Не в акцiонернiй компанii, як ви вже могли дiзнатися, коли Бiшара потрапив пiд пiдозру. Вони навiть не надсилають менi протоколiв засiдань ради директорiв. Але Слоун не усвiдомлюе, що у мене е дехто всерединi, хто добре iнформуе мене про стан справ.

– Джим Ноулс?

– Нi. Цей мерзотник мене зрадив, як тiльки мене заарештували, i навiть запропонував обрати Слоуна керiвником фiрми. За це Ноулс став його заступником iз пiдвищеною зарплатнею.

– Маленька затишна домовленiсть, – кивнув Себастьян. – Але ж ви, мабуть, звернулися до юристiв.

– Звернувся. Але вони були достатньо обережнi, щоб не порушити закон, тому я небагато мiг iз цим вдiяти. Але ви можете.

Себ вiдпив чаю, поки Меллор розгортав другий «КiтКат»:

– Що ви маете на увазi?

– Як ви й сказали, пане Клiфтон, я i досi мажоритарний акцiонер «Меллор тревел», але пiдозрюю, що до мого виходу на волю цi акцii не будуть вартими паперу, на якому вони надрукованi. Але якби я продав iх вам за один фунт…

– У чому зиск?

– Немае зиску, хоча й у нас були своi розбiжностi в минулому. Моею единою метою е помста: я хочу викинути Едрiена Слоуна та Джима Ноулса з правлiння та з компанii, щоб вони отримали належне, i не можу вигадати нiкого, хто виконав би цю роботу краще за вас.

– А що ви сподiваетесь отримати навзаем?

Себастьян зробив паузу i, споглядаючи Меллору просто в вiчi, додав:

– Коли ви вдихнете повiтря свободи?

Пролунала сирена, попереджаючи, що iм лишилося усього десять хвилин.

– Це може статися нескоро, – зiтхнув Меллор, переламуючи навпiл шоколадний батончик. – Зараз менi мають пред’явити нове звинувачення, про яке ви навiть не пiдозрюете.

Себастьян вирiшив не тиснути на нього. Час минав, й у нього лишалося iще кiлька запитань, якi вимагали вiдповiдей, перш нiж вiн мiг би розглянути пропозицiю Меллора.

– Але, зрештою, ви ж виберетеся.

– І коли я це зроблю, то буду очiкувати, що мiй п’ятдесят один вiдсоток акцiй «Меллор тревел» менi повернуть у повному обсязi, також за один фунт.

– Тодi навiщо це «Фартингсу»?

– Ви самi зможете призначити голову правлiння й керувати компанiею. «Фартингс» також зможе отримувати винагороду за обслуговування, одержуючи при цьому двадцять вiдсоткiв рiчного прибутку «Меллор тревел», що, на мою думку, бiльш нiж справедливо, i ви погодитеся з цим. Ви також отримаете додаткове задоволення, коли вдруге приберете Едрiена Слоуна з посади. Все, що я проситиму за це, – отримувати копiю протоколу кожного засiдання правлiння й зустрiчатися з вами раз на квартал.

Сирена пролунала вдруге. П’ять хвилин.

– Я маю подумати, а коли вирiшу, зателефоную вам.

– Ви не зможете менi зателефонувати, пане Клiфтон. В’язнi не мають права приймати вхiднi дзвiнки. Я зателефоную вам у банк наступноi п’ятницi о десятiй ранку, що дасть вам бiльш нiж достатньо часу, аби прийняти рiшення.

Сирена пролунала втрете.


* * *

Джессiка зиркнула на годинник, коли Себастьян зайшов у передпокiй i повiсив плащ на вiшак.

– Ти таки зумiв встигнути вчасно, – промовила вона й неохоче поцiлувала батька в щоку.

Себастьян посмiхнувся:

– Тож де ти хочеш повечеряти, юна ледi?

– У барi Гаррi.

– У Лондонi чи Венецii? – запитав вiн, коли вони заходили до вiтальнi.

– Цього разу в Лондонi.

– Не думаю, що зможу отримати столик за такий короткий термiн.

– Я вже забронювала.

– Звiсно, хто б сумнiвався. Є iще щось, про що я мав би знати? – поцiкавився Себ, наливаючи собi нерозбавленого вiскi.

– Це не те, що ти маеш знати, – шпетила Джессiка, – це те, що ти забув.

– Нi в якому разi.

Немов фокусник, Себастьян витягнув подарунок iз внутрiшньоi кишенi пiджака.

– Це те, що я думаю? – запитала Джессiка й уперше посмiхнулася.

– Звiсно, це те, про що ти натякала упродовж останнiх кiлькох тижнiв.

Джессiка обiйняла батька.

– Дякую, татку, – сказала вона, зриваючи обгортковий папiр i вiдкриваючи маленьке тонке пуделко.

– Менi пробачили? – поцiкавився Себастьян, коли Джессiка застiбала годинник «Варгол свотч» на своему зап’ястку.

– Тiльки якщо ти не забув про подарунок для мами.

– Але ж сьогоднi не ii день народження, – заперечив Себастьян. – Залишилося iще майже два мiсяцi.

– Я це знаю, тату, але завтра у вас рiчниця шлюбу, – це на той випадок, якщо ти забув.

– Рятуйте! Я й справдi забув.

– Але, на щастя, не забула я, – Джессiка вказало на красиво загорнуте пуделко з прикрiпленою карткою на столi.

– І що всерединi?

– Пара взуття вiд «Рейна», яке мама запримiтила на Кiнгс-роуд минулого тижня, але вважала, що воно надто дороге. Усе, що тобi лишилося зробити, це пiдписати картку.

Вони почули, як вiдчиняються вхiднi дверi, i Себастьян хутко написав на картцi: «Це був незабутнiй рiк. Кохаю, Себ».

– Як ти змогла за нього заплатити? – прошепотiв вiн, кладучи авторучку назад до кишенi.

– Твоею кредитною карткою, певна рiч.

– Боже, допоможи твоему чоловiковi! – промовив Себастьян, коли до кiмнати зайшла Саманта.

– Поглянь, що татко подарував менi на день народження! – похизувалася Джессiка, демонструючи свою руку.

– Який чудовий дарунок, – похвалила Саманта, милуючись годинником iз зображенням «Супу Кемпбелла»[9 - Campbell Soup Company – американська компанiя з переробки харчових продуктiв i закусок, створена 1869 року. Бляшанка «Супу Кемпбелла» 1961-го потрапила на мистецький проект Ендi Ворхола i стала символом поп-арту.] на циферблатi.

– Я щось i для тебе маю, кохана, – мовив Себастьян, беручи пуделко зi столу i сподiваючись, що чорнило вже висохло. – З ювiлеем! – додав вiн, перш нiж пiдхопити дружину на руки.

Саманта поглянула через плече чоловiка й пiдморгнула доньцi.


* * *

Арнольд Гардкасл приеднався до Хакiма та Себастьяна в кабiнетi голови правлiння уже втрете за цей тиждень.

– У вас було достатньо часу, щоб розглянути пропозицiю Меллора? – поцiкавився Хакiм, коли юридичний радник банку сiв навпроти них.

– Безперечно, – пiдтвердив Арнольд, – i, без сумнiву, це справедлива пропозицiя, але маю запитати, чому Меллор вибрав для передачi компанii вас серед усiх iнших людей?

– Бо вiн ненавидить Едрiена Слоуна навiть бiльше, нiж нас? – запропонував версiю Себ. – І не забувайте, що Слоун вiдповiдальний за те, що йому не вдалося захопити наш банк.

– У Сiтi е й iншi банки, – зауважив Арнольд.

– Але нiхто не знае, як вiн працюе, так само добре, як Слоун, – вiдповiв Хакiм. – Ви спiлкувалися з адвокатами Меллора, щоб з’ясувати, чи вважають вони цю угоду реальною?

– Цiлком реальною, – пiдтвердив Арнольд. – Хоча i iхнiй старший партнер зiзнався, що був здивований так само, як i ми. Гадаю, що вiн найкраще це пiдсумував, коли припустив, що це може бути справа рук диявола, з яким ви знаетесь.

– А коли Меллора випустять? – поцiкавився Себастьян.

– Ще нескоро, – сказав Арнольд, – адже йому висувають додатковi звинувачення.

– Новi звинувачення? – здивувався Хакiм.

– Операцii з фальшивими грiшми. А також шахрайство.

– Не можу повiрити, що Меллор вчинив би щось таке дурне, особливо коли вiн уже був пiд вартою.

– Якщо ви замкненi в тюремнiй камерi цiлими днями, – зауважив Арнольд, – пiдозрюю, що ваш розум може затьмаритися, особливо якщо у вас на гадцi лише думка про те, як порахуватися з тими, хто вiдповiдальний за ваше перебування за гратами.

– Маю визнати слушнiсть цього зауваження, – погодився Хакiм, – бо якби ви двое не наглядали за мною, коли я перебував у в’язницi, лише Бог знае, до чого я мiг би там додуматися.

– Я все ще не впевнений щодо цiеi угоди, – зiзнався Себастьян. – Все якось занадто просто. Не забувайте, що якби Меллор проковтнув цвях, то витягнув би коркотяг.

– Тодi, можливо, нам варто вiдмовитися вiд цiеi угоди, – запропонував Арнольд.

– І дозволити Слоуну продовжувати зловживати своiм становищем, водночас багатiючи щохвилини? – нагадав iм Себастьян.

– Слушний аргумент, – зауважив Хакiм. – І хоча я нiколи не вважав себе мстивим чоловiком, менi було б приемно бачити, як Слоун нарештi зазнае краху. Але, можливо, ми iз Себом сприймаемо це занадто особисто i маемо просто поглянути на цю угоду по сутi. Яка ваша думка, Арнольде?

– Немае сумнiвiв, що за звичних обставин це було б вигiдною угодою для банку, але пiсля вашого минулого досвiду контактiв iз Меллором, можливо, було б розумно, якби я повiдомив Комiтет iз етики Банку Англii, що ми розглядаемо можливiсть укласти дiлову операцiю з кимось, хто перебувае у в’язницi. Якщо вони не заперечуватимуть, то чом би нам i не погодитися?

– Це, безумовно, найкраще рiшення, – визнав Хакiм. – Чому б вам не зробити цього, Арнольде, i не повiдомити менi про результат?

– І менi не треба вам нагадувати, – додав Себастьян, – що Меллор телефонуватиме менi о десятiй ранку в п’ятницю.

– Треба переконатися, що вiн телефонуватиме не за наш кошт, – зауважив Хакiм.


* * *

Вони вдвох сидiли вiдокремлено в кiнцi бару, щоб бути певними, що iх нiхто не чуе.

– Коли замислюся, – сказав Ноулс, – то дивуюся, як ви стали директором туристичноi компанii. Зрештою, я нiколи не чув, щоб ви десь вiдпочивали.

– Менi байдужi iноземцi, – пояснив Слоун. – Їм не можна вiрити.

Бармен наповнив склянку джином.

– Але у будь-якому разi я не прагну плавати i лежати на пляжi засмагаючи – це не мiй тип розваг. Вважаю за краще залишатися в Англii та насолоджуватися кiлькома днями полювання або самостiйно вештатися пагорбами. І майте на увазi, не думаю, що буду займатися туристичним бiзнесом довго.

– Є щось, про що я мав би знати?

– У мене була одна-двi пропозицii щодо «Меллор тревел», якi дозволили б нам обом вийти на пенсiю.

– Але Меллору все ще належить п’ятдесят один вiдсоток компанii, тому вiн у кiнцевому пiдсумку стане й головним бенефiцiаром.

– Я не планував продавати компанiю, – заперечив Слоун, – лише ii активи. Позбуватися активiв – це нова гра в Сiтi, i до того часу, як Меллор допетрае, що ми задумали, у нього взагалi не залишиться компанii, лише ii оболонка.

– А коли вiн вийде з в’язницi…

– Мене вже там давно не буде, я житиму в мiсцi, де немае договору про екстрадицiю з Великою Британiею.

– А як щодо мене? Я ж залишуся в банку.

– Нi-нi! До того часу ви вийдете зi складу ради директорiв на знак протесту. Але не ранiше, нiж на ваш рахунок у швейцарському банку впаде велика сума грошей.

– Скiльки часу вам знадобиться, щоб закрити угоду?

– Я не поспiшаю. Наш заочний керiвник в осяжному майбутньому нiкуди не подiнеться, а до цього часу наш пенсiйний план вже буде реалiзовано.

– Ширяться чутки, що «Томас Кук i Ко» зацiкавленi купити нашу компанiю.

– Цього не станеться, поки я голова правлiння, – запевнив Слоун.


* * *

– На першiй лiнii пан Меллор, – повiдомила Рейчел, усвiдомлюючи, що вона переривае ранкову зустрiч Себастьяна з директором валютного департаменту банку.

Себ зиркнув на годинник. Десята нуль-нуль.

– Ви не проти, якщо я вiдповiм? – промовив вiн, беручи слухавку.

– Не заперечую, – вiдгукнувся Вiктор Кауфман, добре знаючи, хто зараз на iншому кiнцi дроту.

– З’еднайте iз ним, Рейчел. Доброго ранку, пане Меллор, це Себастьян Клiфтон.

– Ви вже вирiшили, пане Клiфтон?

– Атож, вирiшив i можу вас запевнити, що «Фартингс» дуже серйозно поставився до вашоi пропозицii. Однак пiсля довгих роздумiв рада директорiв вирiшила, що це не той тип бiзнесу, яким бажае займатися банк, i тому…

Лiнiя стихла.


12

Десмонд Меллор годинами лежав на тонкому матрацi з кiнського волосу, поклавши голову на тверду, як камiнь, подушку. Вiн утупився в стелю, намагаючись збагнути, що йому робити зараз, коли Клiфтон вiдхилив його пропозицiю. Думка про те, що Едрiен Слоун його одурив, водночас знищивши його компанiю, робила в’язня параноiком.

Раптом дверi камери вiдчинилися, i черговий офiцер гукнув, хоча й перебував лише за кiлька метрiв:

– Прогулянка!

Щодня по обiдi бранцiв випускали з камер на годину i дозволяли iм гуляти на подвiр’i, тренуватися й теревенити зi своiми товаришами по нещастю, щоб тi могли обмiркувати свiй наступний злочин до того, як iх звiльнять.

Меллор зазвичай шукав компанii тих, хто сидiв уперше i не мав намiру повертатися до злочинного життя. Його потiшило, що вiн буквально наткнувся на прогулянцi на свого першого випускника Ітона (марихуана) i випускника Кембриджа (шахрайство). Але не сьогоднi. Вiн уже вирiшив, з ким йому потрiбно перебалакати приватно.

Меллор обiйшов подвiр’я двiчi, перш нiж помiтив Неша, який ступав самотньо за кiлька крокiв попереду. Не так багато в’язнiв хотiли провести цiлу годину в компанii найманого вбивцi, котрий, здавалося, провiв у в’язницi все свое життя, i його не хвилювало, якщо проведе кiлька днiв у карцерi за напад на одного з бранцiв, який його роздратував. Останньою його жертвою став кухар, котрий не насипав Нешу додатковоi порцii смаженоi картоплi й отримав за це обпечену руку.

Меллор ще раз повторив про себе добре пiдготовлений текст, перш нiж нарештi наздогнати Неша, хоча просте привiтання «Вiдвали!» мало не змусило його знову замислитися. Якби Меллор не був у вiдчаi, вiн швидко пiшов би собi далi.

– Менi потрiбна порада.

– То знайди собi адвоката.

– Адвокат не порадить у моiй справi, – сказав Меллор.

Неш уважнiше поглянув на нього:

– Краще, щоб це не був якийсь пiдступ, бо якщо ти якийсь бiсiв сексот, то проведеш решту термiну у тюремнiй лiкарнi. Я чiтко дав зрозумiти?

– Цiлком, – пiдтвердив Меллор, раптом второпавши значення словосполучення «жорсткий чоловiк», але вже було запiзно вiдступати.

– Гiпотетично… – почав Меллор.

– Що це за лайно?

– Скiльки платять найманим убивцям?

– Якщо ти полiцiйна шмата, – сказав Неш, – порiшу тебе задурно.

– Я бiзнесмен, – випалив Меллор.

Хоча його серце все ще калатало, як шалене, вiн уже не вiдчував страху.

– І менi потрiбнi послуги професiонала.

Неш обернувся до нього:

– Залежить вiд того, якоi саме послуги ти шукаеш. Як i в будь-якому добре керованому бiзнесi, нашi цiни гнучкi та конкурентоспроможнi, – додав вiн iз тонкою посмiшкою i показав три зуби. – Якщо треба просто когось налякати – зламана рука, зламана нога – це коштуватиме вам тисячу. Кiлька тисяч – якщо вiн мае зв’язки, i ще набагато бiльше – якщо мае охоронцiв.

– У нього немае нiяких вартих уваги зв’язкiв i захисту

також.

– Це полегшуе ситуацiю. То що тобi треба?

– Я хочу, щоб декому скрутили в’язи, – тихо промовив Меллор. Неш уперше виглядав зацiкавленим. – Але нiхто не повинен вистежити мене як замовника.

– За кого ти мене маеш, клятий аматоре?

– Якщо ви такий професiонал, – зауважив Меллор, беручи iнiцiативу до своiх рук, – то як опинилися тут? – «Завжди давай вiдсiч хулiгановi», навчав його старий, i тепер вiн вирiшив з’ясувати, наскiльки гарною була ця порада.

– Гаразд, гаразд, – замирився Неш. – Але це буде недешево. Вертухаi нiколи не зводять iз мене своiх сраних очей. Вони читають моi листи, перш нiж я iх отримаю, i слухають моi телефоннi дзвiнки, – пробурчав вiн, – хоча я знаю, як це обiйти. Тож мiй единий шанс – влаштувати щось пiд час вiзиту до в’язницi. Але навiть тодi камери стеження наглядають за мною, i тепер у них е ще й довбаний експерт iз читання по губах, котрий стежить за кожним моiм словом.

– То кажете, що це неможливо?

– Нi. Просто дорого. І це станеться не завтра вранцi.

– І яка цiна?

– Десять тисяч аванс, ще десять – у день похорону.

Меллор був здивований, як дешево коштувало життя людини, хоча йому було байдуже думати про наслiдки, якщо йому не вдасться здiйснити другий платiж.

– Вiдвали, – твердо промовив Неш, – iнакше вертухаi щось запiдозрять. Якщо ти зашнуруеш черевики перед тим, як покинути подвiр’я, я знатиму, що ти серйозно. Інакше не турбуй мене бiльше.

Меллор додав кроку й приеднався до кишенькового злодiя, котрий мiг зняти вашого годинника, а ви навiть не помiтили б цього. Фокус за гратами, а професiя назовнi. Джоннi Пройдисвiт мiг заробляти по сто тисяч на рiк без оподаткування, i це рiдко закiнчувалося вироком довшим, нiж на шiсть мiсяцiв.

Пролунала сирена, щоб попередити в’язнiв, що iм час повертатися до своiх камер. Меллор став на одне колiно i зав’язав шнурiвки на черевику.


* * *

Ледi Вiрджинiя нiколи не мала приемностi навiдуватися до в’язницi суворого режиму в «Белмаршi». Вона так вiдрiзнялася вiд спокiйнiшоi атмосфери Форд-оупен, де в суботу вдень вони пили чай та iли печиво. Але позаяк Меллору висунули iнше, серйознiше звинувачення, його перевели зi «Саду Англii» у «Пекельне болото», де сидiли лише рецидивiсти.

Особливо iй не подобалося, коли шукали наркотики в мiсцях, якi б нiколи не спали iй на гадку, i чекати, поки вiдчинять або зачинять ворота, перш нiж дозволять iй просунутися iще на кiлька ярдiв. І галас був невпинний, нiби одночасно давали концерт iз пiв дюжини рок-гуртiв. Коли ж ii нарештi завели до великоi кiмнати з бiлими стiнами та без вiкон, вона пiдвела очi й побачила, як iз кругового балкона над ними кiлька офiцерiв оглядали вiдвiдувачiв, тодi як камери стеження нiколи не припиняли свiй рух. Але найгiрше те, що iй доводилося отиратися навiть не серед робiтничого класу, а серед кримiнальних братчикiв.

Однак можливiсть заробити трохи зайвоi готiвки, безумовно, допомогла полегшити приниження, хоча навiть це не змогло б зарадити в ii останнiй проблемi.

Того ранку Вiрджинiя отримала ретельно сформульованого листа вiд старшого партнера Гудмена Деррiка. Той ввiчливо, але рiшуче просив повернути упродовж тридцяти днiв близько двох мiльйонiв фунтiв стерлiнгiв, отриманих за фальшивими вимогами, iнакше йому не залишиться iншого виходу, як звернутися до суду вiд iменi свого клiента.

У Вiрджинii не було навiть двох тисяч фунтiв, не кажучи вже про два мiльйони. Вона негайно ж зателефонувала своему адвокату й попросила його домовитися про зустрiч iз сером Едвардом Мейкпiсом – у сподiваннi, що йому вдасться знайти якесь рiшення. Аристократка не була оптимiсткою. Можливо, настав час нарештi прийняти запрошення далекого кузена вiдвiдати його ранчо в Аргентинi. Вiн регулярно нагадував iй про свою пропозицiю пiд час щорiчного вiзиту до Коудрей-парку в супроводi табуна коней для гри поло та зграйки вродливих молодикiв. І тi, й iншi змiнювалися з кожним його вiзитом. Лише одне могло бути гiршим, нiж провести кiлька рокiв на ранчо в Аргентинi, – провести кiлька рокiв у такому мiсцi, як це.

Вiрджинiя припаркувала свого «моррiс-мiнора» мiж «роллс-ройсом» та «остiном A40», перш нiж пiдiйти до стiйки реестрацii.


* * *

Меллор сидiв сам-один у кiмнатi для вiдвiдин, коштовнi хвилини танули, а Вiрджинii все не було. Вона зроду не з’являлася вчасно, але оскiльки iнших вiдвiдувачiв у нього не було, то й не мiг скаржитися.

Вiн озирнувся по кiмнатi, зупинивши погляд на Нешi, який сидiв навпроти фарбованоi бiлявки, котра наклала густий шар червоноi помади на вуста, була одягнена в бiлу блузку без бюстгальтера та чорну шкiряну мiнi-спiдницю. Це було ознакою того, у якому вiдчаi був Меллор, задивившись на неi.

Вiн уважно спостерiгав за ними, як i кiлька офiцерiв iз балкона нагорi. Вони, здавалося, не розмовляли мiж собою, але потiм здогадався, що лише тому, що iхнi губи не ворушяться, це не означае, що вони не спiлкуються. Бiльшiсть людей могли б вирiшити, що вони чоловiк i дружина, та позаяк Неш був геем, це могло бути лише бiзнесом. І Меллор знав, чию справу вони обговорювали.

Вiн пiдвiв погляд, коли Вiрджинiя з’явилася за його столиком, тримаючи в руках горнятко чаю та шоколадний батончик. Вiн згадав, що Себастьян Клiфтон купив йому два батончики.

– Є якiсь новини про дату вашого суду? – запитала Вiрджинiя, займаючи мiсце навпроти в’язня.

– Я уклав угоду, – повiдомив Меллор. – Погодився визнати свою провину за меншим звинуваченням в обмiн на коротший термiн – iще чотири роки, загалом шiсть. За гарноi поведiнки зможу вийти за три.

– Не так i довго, – промовила Вiрджинiя, намагаючись надати своiм словам оптимiзму.

– Достатньо довго, щоб Слоун знекровив мою компанiю. Коли я вийду, у мене не залишиться нiчого, окрiм вивiски над вхiдними дверима.

– Чи можу я чимось допомогти?

– Можете, саме тому я i хотiв зустрiтися. Менi потрiбно десь дiстати десять тисяч фунтiв – якнайшвидше. Заповiт моеi матерi нарештi вступив у силу, i хоча вона залишила все менi, у неi була тiльки одна рiч, котра мала якусь цiннiсть, – маеток у Селфордi. Мiсцевий агент iз нерухомостi встиг продати його за дванадцять тисяч, i я доручив iм виписати чек на ваше iм’я. Менi потрiбно, щоб хтось забрав грошi якнайшвидше.

– Я поiду до Селфорда у вiвторок, – пообiцяла Вiрджинiя, оскiльки в понедiлок вона мала одну важливiшу зустрiч. – І що ви хочете, щоб я зробила з грiшми?

Меллор зачекав, поки його омине камера, перш нiж озватися знову:

– Менi потрiбно, щоб ви передали десять тисяч готiвкою одному комерцiйному партнеровi. Решта залишиться вам.

– Як я його впiзнаю?

– Їi, – виправив Меллор. – Погляньте лiворуч вiд мене, i ви побачите бiлявку, яка розмовляе з хлопцем, схожим на боксера, котрий виступае у важкiй вазi.

Вiрджинiя зиркнула праворуч i не могла пропустити двох персонажiв, якi виглядали так, нiби могли бути статистами у «Свiнi»[10 - «Свiнi» – британський телевiзiйнiй серiал 1974–1978 рр. про двох учасникiв «Летючого загону», фiлii столичноi полiцii, що спецiалiзувався на боротьбi зi збройними грабунками та жорстокими злочинами в Лондонi.].

– Бачите ii?

Вiрджинiя ствердно кивнула.

– Ви зустрiнетеся з нею в Музеi науки. Вона чекатиме бiля Ракети Стiвенсона на першому поверсi.

– Щойно я iх отримаю, зателефоную вам i повiдомлю деталi.

Це мав бути перший вiзит Вiрджинii до Музею науки.


13

– Дозвольте розпочати, ледi Вiрджинiе, з нагадування, що стосунки мiж адвокатом i його клiентом е конфiденцiйними, тому все, що ви менi скажете стосовно цiеi справи, не може й нiколи не вийде за межi цiеi кiмнати. Однак не менш важливо, – продовжив сер Едвард Мейкпiс, – наголосити, що якщо ви не повнiстю вiдвертi зi мною, я не зможу дати вам найкращу пораду.





Конец ознакомительного фрагмента. Получить полную версию книги.


Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=66801473) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.



notes


Примечания





1


Бодмiн – мiсто у графствi Корнуолл (Англiя).




2


Джон Мiльтон. На свою слiпоту. Переклад Михайла Ореста.




3


Джон Констебл (1776–1837) – англiйський художник-пейзажист.




4


Товариство «Фабiан» – заснована 1883 року органiзацiя англiйських iнтелектуалiв, що мала на метi досягнути соцiалiзму за допомогою поступових мирних реформ, без революцiйноi класовоi боротьби. Серед засновникiв товариства були письменник-фантаст Герберт Веллс i драматург Бернард Шоу. Товариство назвали на честь римського полководця Фабiя Максима Кунктатора, вiдомого вичiкувальною, повiльною тактикою у боротьбi з Ганнiбалом.




5


Картина британського художника iрландського походження Френсiса Бекона, створена 1953 р., на якiй представлена спотворена версiя картини 1650 р. Портрет папи Інокентiя Х iспанського живописця Дiего Веласкеса.




6


Вест Кантрi – область на пiвденному заходi Англii, що охоплюе графства Корнуолл, Девон, Дорсет i Сомерсет, Вiлтшир i Глостершир, а дехто долучае туди i Герефордшир.




7


Боудiка (бл. 30–61) – королева кельтського племенi iценiв, корiнних жителiв Британii, котра пiдняла постання проти загарбникiв римлян. Бристольською Боудiкою поза очi називали Емму Клiфтон.




8


Вiльям Гiлберт Грейс (1848–1915) – найвiдомiший i найвидатнiший гравець у крикет за всю iсторiю цього виду спорту.




9


Campbell Soup Company – американська компанiя з переробки харчових продуктiв i закусок, створена 1869 року. Бляшанка «Супу Кемпбелла» 1961-го потрапила на мистецький проект Ендi Ворхола i стала символом поп-арту.




10


«Свiнi» – британський телевiзiйнiй серiал 1974–1978 рр. про двох учасникiв «Летючого загону», фiлii столичноi полiцii, що спецiалiзувався на боротьбi зi збройними грабунками та жорстокими злочинами в Лондонi.



Если текст книги отсутствует, перейдите по ссылке

Возможные причины отсутствия книги:
1. Книга снята с продаж по просьбе правообладателя
2. Книга ещё не поступила в продажу и пока недоступна для чтения